курсова робота

на тему:

“Гомадсько-процесуальні відносини”

Зміст

Правовідносини

Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права та обов’язки.

Цивільно-процесуальними правовідносинами є суспільні відносини, учасники яких пов’язані правами та обов’язками на основі ці вільно-процесуального права.

Цивільно-процесуальні правовідносини регулюють тільки суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення судочинства по справах однією з сторін у яких є громадянин. Такі правовідносини не можуть існувати без правового врегулювання, без нього вони не мають правової форми. Правовий характер та загальнообов’язковість їм надає саме законодавче врегулювання. Однак не означає, що будь яке відношення, що виникає у процесі розгляду цивільної справи має бути передбачене правом.

Усі види процесів реалізуються через відповідні процесуальні правовідносини. Процесуальні правовідносини зумовлюють динаміку матеріальних правовідносин, вони є похідними від останніх, носять по відношенню до них службовий характер. Це визначає специфіку і характер складу процесуальних правовідносин.

Стан, коли матеріальне право має свої процесуальні форми є об’єктивно зумовленим.

Діяльність органів правосуддя, всіх органів слідства і дізнання урегульована процесуальними нормами. Ці процесуальні норми регулюють цілком всі процесуальні дії і діяльність усіх учасників процесу, незалежно від їх правового положення. При цьому основна функція процесуальних форм

Що стосується змісту процесуальних правовідносин, то його характеризують процесуальні суб'єктивні права і процесуальні обов'язки.

Ми вже говорили, що стан, коли матеріальне право має свої процесуальні форми, є об'єктивно зумовленим.

Діяльність органів правосуддя, всіх органів слідства і дізнання урегульована процесуальними нормами. Ці процесуальні норми регулюють
цілком всі процесуальні дії і діяльність усіх учасників процесу, незалежно
від їх правового положення. При цьому основна функція процесуальних
норм у традиційному процесі полягає у тому, щоб встановити істину,
причому у атмосфері найбільшого сприяння безпосередньо зацікавленим
учасникам процесу здійснити свої права: позивачу, потерпілому,
відповідачу, третім особам, звинуваченому чи підсудному. По відношенню
до інших учасників, тобто суб'єктів, що виконують службові обов'язки у
юридичному процесі, призначення норм процесуального права полягає у
тому, щоб забезпечити оптимальність їх дій, найбільшу ефективність одержання юридичних результатів, при додержанні режиму законності. Звідси
стає зрозумілою загальна природа і призначення процесуального права:

воно похідне від матеріального права І обслуговує потреби ефективної
реалізації останнього.

При дослідженні природи процесуального права і визначенні його місця
у загальній структурі українського права традиційно визнавалось, що його
практичне призначення повністю вичерпується регулюванням суспільних
відносин, які є характерними для процесу примусового здійснення прав і
обов'язків, що встановлюються нормами матеріальних галузей права.
Проте у загальнотеоретичній і галузевій юридичній літературі отримала
поширювальну і була обгрунтована думка, що процесуальні норми у галузі
позитивної діяльності Української держави є не менш значущі, ніж у галузі
юриспруденції. Справа у тому, що окрім кримінально-процесуального і
цивільно-процесуального права у системі українського права є багаточисельні процесуальні норми і інститути, що не пов'язані з примусовою
реалізацією