РЕФЕРАТ

на тему:

“Поняття і види імунітетів

у міжнародному праві”

ПЛАН

1. Поняття імунітету держави в міжнародному праві, види імунітету

2. Імунітет від дії законодавства іноземної держави

3. Судовий імунітет

4. Імунітет від попередніх дій

5. Імунітет від примусового виконання рішень іноземного суду

6. Імунітет власності держави

7. Імунітет угод держави

1. Поняття імунітету держави в міжнародному праві,

види імунітету

Термін "імунітет" у перекладі з латинської мови означає звільнення від чогось. Імунітет держави у широкому застосу-ванні — це принцип, згідно з яким до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди.

У міжнародному приватному праві під імуні-тетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої.

Імунітет ґрунтується на суверенітеті дер-жав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійсню-вати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як par in parem non habet imperium — рівний над рівним не має влади.

Принцип непідпорядкування однієї суверенної держави дії законодавства іншої або вилучення держави та її органів з-під дії юрисдикції іншої держави отримав своє походження з по-сольського права і сьогодні став загальновизнаним. Законо-давство та доктрина завжди намагалися визначити його сут-ність і кодифікувати норми про імунітет у окремих загальних (універсальних) конвенціях. Частково це вдалося зробити у Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p., Конвенції про спеціальні місії 1969 p., Віденській кон-венції про представництво держав і їх відносини з міжнарод-ними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 p., Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 p. Ці угоди регулюють чимало питань, пов'яза-них з представництвом держав у міжнародному спілкуванні, зокрема, використання дипломатичним агентом імунітету від цивільної юрисдикції, крім пред'явлення речевих позовів що-до приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки агент не володіє імуніте-том від імені акредитуючої держави з метою представництва;

пред'явлення позовів у сфері спадкування, якщо агент пови-нен бути виконавцем заповіту, здійснювати піклування над спадковим майном, спадкоємцем чи "відказоодержувачем" як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави (ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 p.).

Погляди на правову характеристику імунітету є різними. Одні вчені вважають, що імунітет не має імперативного харак-теру (Я. Броунлі), інші ж вказують на його імперативний ха-рактер (М. Богуславський). Незважаючи на різницю у докт-рині стосовно імперативності чи диспозитивності норм про імунітет, законодавство та практика усіх держав явно й без-умовно грунтується на принципі імунітету. Однак, з кінця минулого століття деякі держави роблять винятки з імунітету у випадках, коли іноземна держава є суб'єктом цивільно-пра-вового обігу. Це викликало протиріччя з питань застосування імунітету. Неоднозначність поглядів виявилася й у доктрині права.

Міжнародні конвенції, законодавство, практика та доктрина держав по-різному визначають такі поняття, як