Реферат на тему:

ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

У біду падають, як у прірву, раптом, але в злочин сходять по щаблях.

А. А. Бестужев-Марлинський

1. Поняття, причини та види правопорушень

Преса, радіо й телебачення щодня повідомляють гро-мадськість про факти тих чи інших зловживань, про різного роду події чи вчинки людей, які істотно зачіпають права інших осіб і обурюють усе суспільство. Та журналісти, як правило, оцінюють такі події чи вчинки виходячи з морально-етичних позицій, з мірку-вань суспільної користі чи, навпаки, шкоди для суспільства і дуже рідко намагаються дати таким подіям правову оцінку. Загалом це правильно —питання про те, наскільки та чи інша поведінка людини узгоджується з приписами права, мають вирішувати юристи, а не журналісти. Всякий учинок, який порушує встановлені і схвалені суспільством правила, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству; отож людина, яка знехтувала інтересами суспільства, не має морального права нарікати на те, що й держава у відповідь на таку поведінку вживатиме до неї примусові заходи, які іноді можуть бути досить жорсткими.

Для права поведінка людини, хоч би як її оцінювали з моральної чи практичної точки зору, може або узгоджувати-ся з положеннями чинного законодавства або ж порушувати їх. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому — правопорушення. Отже, правопорушеннями нази-вають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючо-го права, передусім положення Конституції і законів Украї-ни. Великий німецький філософ Гегель називав правопору-шення неправом і вважав його проявом «абсолютного зла».

Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлен-ня та усунення причин правопорушень.

Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда, для кожної епохи харак-терні свої особливі уявлення про правопорушення. У XVI ст. торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної като-лицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єрети-ків». Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні пере-конання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбав-ленням волі, а у деяких країнах —навіть смертною карою.

Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Глобальною причиною всіх правопо-рушень є соціальні суперечності (їх можна назвати «хвороба-ми суспільства»), які завжди існують у суспільстві. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності,