Реферат на тему:

Дипломатична діяльність М. Лозинського

Вагомим чинником утвердження суверенітету будь-якої держави є її зовнішньополітична діяльність. Різноманітні державні структури, особливо дипломатичні, покликані всіма доступними їм засобами, згідно з нормами міжнародного права, сприяти формуванню позитивного іміджу своєї держави на міжнародній арені.

24 серпня 1991 р. – день оприлюднення Акта проголошення незалежності України став новим витком державотворення української тисячолітньої історії.

Засудження злочинної системи тоталітарного режиму жодною мірою не означає повного заперечення минулого. Не можна перекреслювати конкретні людські долі, життя і практичну діяльність багатьох українських дипломатів, чиї зусилля, якщо не прямо, то опосередковано, приносили користь Україні, допомагали як ближнім, так і далеким сусідам ліпше розуміти її історію, оцінювати невичерпний потенціал.

Якщо про М.Лозинського як доктора права, науковця і педагога, публіциста та політичного діяча є певні, хоч і скупі публікації, то про його дипломатичну активність мало відомо. А проте М.Лозинський як дипломат проявив себе великим професіоналом. Висвітлення саме цієї діяльності допоможе глибше розкрити ще одну сторону його всебічного таланту.

М.Лозинський був причетний до важливих зовнішньополітичних акцій України, до значних міжнародних подій початку ХХ ст.

Сучасник М.Лозинського І.Кедрин дав йому характеристику: “Людина з високою освітою, публіцист, політик, колишній член Державного Секретаріату ЗУНР, опісля член її делегації на Мирову конференцію у Парижі, був першорядним знавцем тодішніх історичних подій і одним із нечисленних знавців різних закулісних махінацій” [1, с.7].

Дипломатична діяльність М.Лозинського пов’язана з подіями 1 листопада 1918 року – початком визвольних змагань українського народу.

У ніч на 3 листопада 1918 р. М.Лозинський та Л.Ганкевич за дорученням Президії Української Національної ради, а згодом Ради Державних Секретарів вели переговори з поляками про умови перемир’я. Вже 20 листопада М.Лозинський накреслив загальні чергові умови перемир’я, в яких виступив проти створення запропонованої поляками польсько-української комісії керування Східною Галичиною ще до рішення Мирної Конференції в Парижі.

15 грудня 1918 р. М.Лозинський як керівник делегації Української Національної Ради для проведення переговорів з Польським Комітетом Народовим м. Львова подав Й.Пілсудському “Представлення д-ра М.Лозинського…”

25 лютого 1919 р. до Львова прибула делегація Державного Секретаріату ЗОУНР для чергових переговорів з поляками про перемир’я. У складі делегації були: М.Лозинський, державний секретар судових справ О.Бурчанський, д-р С.Витвицький, д-р В.Охримович та ін. 27 лютого 1919 р. разом з комісією Бертеломі М.Лозинський прибув до Ходорова, де зустрічається з головним отаманом Петлюрою, президентом Української Національної ради Є.Петрушевичем і президентом Державного Секретаріату Голубовичем. Описуючи хід даної конференції, М.Лозинський критикує С.Петлюру, який був готовий поступитися полякам Східною Галичиною, щоб досягти миру з Польщею і визнання Антанти.

Діяльність М.Лозинського була належно оцінена і 10 березня 1919 р. на засіданні Виділу Української Національної Ради його призначили товаришем (заступником) державного секретаря закордонних справ ЗОУНР та доручили керівництво секретарством, оскільки державний секретар закордонних справ В.панейко перебував на Паризькій