Реферат з правознавства

Значення Конституції для суспільства, її правова охорона

Конституція є суспільним правом і головна її мета — охорона свободи, оскільки свобода людини є засадою життєвого устрою. Конституція регулює відносини держави і суспільства у такий спосіб, щоб держава в особі її органів і по-садових осіб, залишаючись гарантом прав і сво-бод, не могла політичне» контролювати суспільство.

Разом з тим самій Конституції як нормативному регулятору необхідні гарантії правової охорони. У зв'язку з цим суспільство як «контролер» публічної влади в особі різних об'єднань громадян, у тому числі інших суб'єктів, що інтегруються з метою правової охорони Конституції, виступає надійним охоронцем, здатним запобігати можливим спробам з боку держави посягнути на її основи.

Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільству і держави є об'єктом постійного наукового інтересу, про що свідчить різноманітність наукових публікацій, зокрема А.Зайця, М.Козюбри, В.Копейчикова, М.Орзіха, П.Рабіновича, М.Цвіка, Д.Кривенко, В.Авер'янова, В.Шаповала, Ю.Тодики, В.Погорілка та ін. Незважаючи на значущість і багатогранність проблеми, в аспекті значення суспільства у правовій охороні Конституції її досліджено ще недостатньо.

Людина як особистість — самостійна і незалежна, здатна вільно виражати свою думку — є основою громадянського суспільства. Свободу думки розглядають як можливість участі людини в політичному житті суспільства, оскільки в певні періоди вона тісно пов'язана саме з політичною сферою. Без чіткого гарантування права на свободу вираження думки не може існувати вільна держава, не може існувати демократія.

У громадянському суспільстві інтеграція особи і держави відбувається через проміжні соціальні інститути, незалежні від держави, які можуть на державу впливати тобто, особа бере активну участь у суспільному житті через різні соціальні інститути, вільні від державного контролю (політичні партії, об'єднання, професійні спілки тощо).

Людина не може існувати в суспільстві відокремлено, оскільки її потреби залежать від інших членів суспільства. Тому для задоволення своїх особистих потреб людина звертається по допомо-гу до інших. Разом вони вчаться працювати, набувають навички і створюють необхідні структури для того, щоб представляти владі свої думки і вимоги, іншими словами, — «соціальний капітал», який може бути використаний для здійс-нення впливу на державу.

Взагалі, думка — це суб'єктивне знання, то-чка зору на те чи інше питання окремої людини, групи суспільства. В думці виражається відповідність оцінюваного факту суб'єктивним поняттям і уявленням людини, групи, які висловлю-ють думку. Отже, суб'єктом думки може бути людина (причому незалежно від професії, статі, віку) і соціальна група та суспільство в цілому. Громадська думка — це ставлення людей до явищ соціальної дійсності, яке виражається в їх колективних судженнях, що містять оцінку даних явищ і вимоги практичної реалізації цих оцінок.

Громадська думка є свого роду індикатором взаємодії держави і суспільства. З одного боку, громадяни мають можливість безпосередньо впливати на ухвалення рішень, з іншого, — держава отримує