Реферат на тему:

Українські державотворчі традиції

Не потребує доказу, що для ефективного функціонування держави її устрій повинен бути адекватним вдачі народу, його традиціям і звичаям. Отож у період розбудови Української держави значна увага приділяється проблемам національних особливостей.

У процесі життєдіяльності народ, відповідно до обставин, створює певні сталі способи й форми в структурі і діяльності держави. Їх повторення на кожному етапі розвитку держави означає життєздатність і вивіреність часом. Такі форми, принципи, способи в державотворенні стають традиційними, а відповідність національному характеру забезпечує їх застосування і сталість.

Національний характер суттєво впливає на політичну поведінку людей і тим самим визначає істотні риси існуючого політичного ладу. Дії політиків, які не відповідають стійким рисам національного характеру, приречені на невдачу [1, с.419].

Загальновідомо, що кожна нація має свій характер, який формується і виявляється протягом усієї її історії у всіх ділянках життя. Національні відмінності пояснюються впливом клімату, планет, соціальних умов життя народу та ін. Проте національний характер є водночас і продуктом історичних подій – поступово формується і змінюється під впливом політичних обставин.

Основою формування національного характеру є національна психологія, яку О.Кульчицький визначає як такий тип структури, пов’язаний певними ознаками розуму, волі і серця, що притаманний більшості психологій представників нації.

На думку О.Кульчицького, расовий, геопсихічний, геополітичний, соціопсихічний, культурологічний та глибинно-психічний чинники є підґрунтям національної психології. Стосовно українців “названі чинники не викликають активності, не спрямовані на тривку зміну і перетворення світу, спрямовані на внутрішні переживання, до інтенсифікації особистого внутрішнього життя, виробили два типи реакцій на історичні події (авантурно-козацький життєвий стиль та стиль притаїного існування), сприяють схильності до творення малих інтимних груп, які характеризуються почуттєвою близькістю, а не спільністю мети і завдань, як у великих групах типу спілок, не сприяють агресивній активності, викликають комплекс меншовартості” [2,с.48-57].

Ознайомившись з аналізом підґрунтя українського національного характеру, як його розуміє О.Кульчицький, вимальовуються ті обставини, які сформували такі риси, як українське вільнолюбство, демократизм, індивідуалізм – особливо важливі з позицій українського державотворення.

Активно формують характер нації домінуючі соціальні верстви, які надають свій образ цілому суспільству. Для українців – це козаки. Козаччина сформувала рішучість, волелюбність, непримиренність та безжальність до ворогів, водночас благородство, чесність, щирість, самовідданість аж до самопожертви у ставленні до друзів і Вітчизни. Проте ці риси найяскравіше виявляються в екстремальних умовах.

Український степ з його безмежним простором породжує вільнолюбство. Навіть формуючись в окремі групи, останні були міцними настільки, наскільки їх існування не шкодило особистій свободі кожного.

На думку дослідників, зокрема П.Чубинського, загострене почуття індивідуальності привело до того, що українці ніколи не вміли міцно організуватись і тому не домоглися самостійності [див.3, с.33].

Історія українського народу, норми моралі, релігії, традиції в родинному вихованні виробили певну систему вартостей, притаманну українцям. Зрозуміло, що інстинктивні життєві