Реферат на тему:

Утворення контрольно-наглядових органів російської імперії та поширення їхньої діяльності на території України

Організація вищих контрольно-наглядових органів Російської імперії на початку 18 століття та поширення їхньої юрисдикції на українські землі є однією з найважливіших складових драматичного, суперечливого і трагічного розвитку державності української нації.

Предметом дослідження у запропонованій статті є утворення контрольно-наглядових органів Російської імперії та поширення їхньої діяльності на територію України.

Реформи Петра І у вищому управлінні Російської імперії XVIII ст. почалися з утворення спеціальної системи органів, які були покликані контролювати діяльність державного апарату, як центрального так і місцевого. Утворення дієвого контролю було необхідне для того, щоб забезпечити чітку та якісну роботу державних органів все більш зростаючого чиновницького апарату. Ще в 1700 р. в Росії був виданий указ про взяття і віддання під суд воєвод за протиправні проступки і самовладдя [1]. Однак цей указ не визначав поняття злочинних дій посадових осіб, в ньому навіть не згадувалося про процедуру суду над винними адміністраторами.

З утворенням Сенату, в 1711 р. окремі галузі управління (вища судова, та виконавча влада, законодавча ініціатива та інше поєднались в його руках. Указом від 2 березня 1711 р. на першому місці серед обов’язків Сенату була поставлена вимога про те, “щоб суд був нелицемірний, і нечесних суддів карати позбавленням честі і всього майна”[2, с. 28].

В п. 6. указу було вказано “утворити фіскалів у всіх справах”, тобто встановити цілу сітку представників нагляду, які б давали можливість Сенату слідкувати за законністю на всій території Російської держави. Цим же указом було запроваджено посаду обер-фіскала який очолював цей таємний контрольно-наглядовий орган” [3].

В розпорядженні обер-фіскала були місцеві фіскали, які мали такі ж права, як і їхній керівник, який в свою чергу був основним засобом контролю зі сторони Сенату.

Не дивлячись на надзвичайні права, які були надані фіскалам, а також на подальше підвищення їх в чиновницьких рангах, система нагляду залишалася незадовільною. Суть фіскальної посади полягала в таємному нагляді про незаконні дії посадових осіб. Проводячи свою діяльність таємно, фіскал не міг бути присутнім в урядових установах, самостійно наглядати за їхньою діяльністю, оглядати їх діловодство.

Посадові особи не відчували над собою прямого нагляду, а зловживання їх виявлялися таємно.

Однак безпосередній нагляд потрібен був всюди, не виключаючи самого Сенату. Щоб здійснювати контроль за діяльністю Сенату Петро І призначив ще в 1715 р. сенатського генерал-ревізора і наглядача указів. Цей генерал-ревізор проіснував недовго, а обов’язки його були покладені на обер-секретаря Сенату, який також не виправдав покладених на нього сподівань.

З 21 січня 1721 р. функції контролю над Сенатом тимчасово здійснювали штабс-офіцери гвардії до призначення на цю посаду державного фіскала. Замість цього імператорським указом в січні 1722 р. була введена в Сенат посада генерал-прокурора з обер-прокурором і прокурори в колегіях і надвірних