Реферат на тему:
Спосіб тлумачення конвенції про захист прав і основних свобод людини
Проблема ефективного захисту прав людини у сфері міжнародного права на сучасному етапі існує не стільки через брак відповідних міжнародно-правових інструментів, скільки через неналежну реалізацію їх норм. Наявність значної кількості правових актів, що регулюють відносини у сфері основних прав людини викликає об’єктивну потребу звести до спільного знаменника практику правозастосовчих органів і виробити відповідні уніфіковані стандарти для кожного права. Тому неабиякого значення набуває систематичне тлумачення міжнародно-правового акта, яке відображає нерозривний його зв’язок з системою міжнародного права у цілому та іншими міжнародно-правовими інструментами зокрема. Яскравим свідченням такої думки є практика Європейського суду з прав людини (далі – Євросуд) щодо здійснення систематичного тлумачення Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі – Євроконвенція).
Визначальним для проведення систематичного тлумачення Євроконвенції є зміст ст.31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. (далі – Віденська Конвенція), згідно з якою:
1. Договір необхідно тлумачити добросовісно, відповідно до його звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору.
2. Для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, включаючи преамбулу, й додатки:
будь-яку угоду, яка стосується договору і якої було досягнуто між усіма учасниками у зв’язку з укладенням договору;
будь-який документ, складений одним або кількома учасниками у зв’язку з укладанням договору і прийнятий іншими учасниками як документ, що стосується договору.
3. Поряд з контекстом враховуються:
будь-яка наступна угода між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень;
наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення;
будь-які відповідні норми міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.
4. Спеціального значення надається термінові в тому випадку, коли встановлено, що учасники мали такий намір [1, c.203].
Отже, вищезазначені правила окреслюють коло інструментів, які слід застосовувати при систематичному тлумаченні. Якщо спроектувати ці вимоги у конкретну площину дії Євроконвенції, то можна зробити висновок про обов’язок Євросуду при здійсненні систематичного тлумачення зважати на положення:
Протоколів до Євроконвенції;
інших міжнародних договорів, укладених між суб’єктами правової системи Ради Європи;
прецедентне право, створене Євросудом під час вирішення попередніх спо-рів;
самої Євроконвенції.
Якщо цей перелік інструментів не викликає сумніву щодо юридичної можливості їх використання для здійснення систематичного тлумачення, то стосовно інших актів, які теж активно використовуються Євросудом при інтерпретації Євроконвенції, існують різноманітні, подекуди полярні позиції. До таких спірних питань належать питання про використання для тлумачення Євроконвенції міжнародних договорів, що укладені поза межами правової системи Ради Європи, а також тих договорів, серед сторін яких немає конкретної держави-відповідача. Щодо першої проблеми, то, на наш погляд, можна використати положення міжнародного договору, укладеного поза межами правової системи Ради Європи, для систематичного тлумачення Євроконвенції у тому випадку, коли держава-відповідач у конкретній справі,