Реферат на тему:
Детермінанти правозастосувального розсуду
Однією з найактуальніших проблем сучасного правозастосування є проблема розсуду суб’єктів, які уповноважені впроваджувати у життя юридичні норми. Особливу увагу привертає питання оптимізації меж такого розсуду з тим, щоб, з одного боку, кваліфікований та добросовісний правозастосувач мав якомога ширші можливості щодо максимального врахування під час застосування юридичних норм обставин конкретної справи, а з іншого – некваліфікований чи недобросовісний суб’єкт правозастосування не міг неналежно реалізовувати або зловживати наданим йому розсудом.
Досліджувана проблема є комплексною за характером, тому, розглядаючи її умовно виділимо декілька аспектів.
У розвитку чинного законодавства України та міжнародно-правових актів останнім часом простежуються тенденції, які свідчать про збільшення кількості правових положень із відносно визначеним змістом. Все це зумовлює розширення переліку ситуацій, в яких правозастосувальні суб’єкти користуються розсудом, а також розширення самого обсягу такого розсуду. У зв’язку з цим важливо визначити ті напрями (галузі) правового регулювання, де надання суб’єктам правозастосування більшого розсуду сприятиме підвищенню якості та ефективності правового регулювання, а також вказати на суспільні відносини, щодо яких розширення "розсудових" повноважень відповідних правозастосувальних суб’єктів є небажаним.
Відсутність грунтовних загальнотеоретичних досліджень проблеми розсуду у правозастосуванні, а також певна недосконалість як національного законодавства, так і окремих міжнародно-правових актів, породжують ситуацію, коли делегований правовими нормами розсуд реалізується радше інтуїтивно, аніж із врахуванням науково-обгрунтованих положень. Це, зокрема, яскраво виявляється у питаннях встановлення взаємного порівняльного значення різноманітних критеріїв розсуду, коли одні з них "схиляють" правозастосувального суб’єкта до ухвалення більш "м’якого", а інші, навпаки, – "жорсткішого" рішення. Переважно на інтуїтивному рівні при реалізації суб’єктом правозастосування належного йому розсуду враховуються і різноманітні обставини суспільного життя, які хоч прямо не передбачені правовими положеннями, однак справляють відомий вплив на обрання одного з дозволених законом варіантів рішення.
Вирішення згаданої проблеми можливе лише за умови "конструювання" ефективного механізму детермінації правозастосувального розсуду. Необхідними елементами такого механізму, як видається, повинні бути не лише відповідні правові норми, але й наукові висновки про особливості детермінації правозастосувального розсуду залежно від галузі права та ситуації правозастосування.
Проблема детермінації правозастосувального розсуду залишилась практично осторонь загальнотеоретичних досліджень, принаймні вітчизняних юристів і на сьогодні є недостатньо вивченою. Окремі її аспекти були об’єктом загальнотеоретичного дослідження іноземних вчених (В.Г. Андропов, А. Барак, А.Т. Боннер) або окремих галузевих праць цієї ж категорії науковців (К.І Комісаров, Й. Новацький, В.Н. Дубовицький, Ю.А. Тихомиров, О.А. Папкова, В.Б. Гончаров, В.В. Кожевніков, С. Дунаєвська) У межах вітчизняної науки проблемі детермінації правозастосувального розсуду присвячено лише окремі галузеві за характером праці або статті (В.С. Канцір). Аналіз змісту праць згаданих авторів дає підстави дійти висновку, що існуючі у вітчизняній правовій науці епізодичні за характером та галузеві за спрямуванням наукові дослідження не спроможні на належному рівні забезпечити формулювання науково-обгрунтовних положень у сфері проблематики детермінації правозастосувального розсуду з наступним використанням таких
|