РЕФЕРАТ

З АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

НА ТЕМУ: АДВОКАТУРА ФРАНЦІЇ

ПЛАН РОБОТИ

ВСТУП

2. УМОВИ НАБУТТЯ АДВОКАТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ

3. ПРАВА ТА ОБОВ`ЯЗКИ АДВОКАТА

4. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ АДВОКАТА

5. АДВОКАТСЬКІ ОБ`ЄДНАННЯ

6. ОПЛАТА ПРАЦІ АДВОКАТА

7.КАРПА – ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ ФРАНЦУЗСЬКОЇ АДВОКАТУРИ

8. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АДВОКАТА

ВСТУП

Фахівці відзначають тенденцію централізації низки важливих функцій адвокатури, які в останнє десятиріччя знайшли відображення в структурі адвокатури Франції, що раніше прибічниками колегій адвокатів традиційно наводилася як країна, яка має бути для України взірцем і прикладом для наслідування.

І дійсно, протягом довгого періоду Франція, на відміну від Англії, Нідерландів, Бельгії, Данії тощо, чітко і послідовно втілювала структуру розмежованої за регіональним принципом адвокатури, де “монополістами” в реалізації всіх функцій адвокатури були регіональні колегії адвокатів, абсолютно не зв`язані одна з одною, незалежні у виробленні власних правил професії, освітніх вимог, програм навчання майбутніх адвокатів, представництві адвокатури у відносинах з іншими органами.

Але життя підказало, що сваволя в кожному окремому “адвокатському князівстві” щодо суттєвих питань регулювання професії призводить до негативних наслідків, а відсутність єдиного представницького центру утруднює оперативне і дійсно в національному масштабі вирішення загальних проблем адвокатури на державному рівні.

Знов-таки, єдність професійної адвокатської діяльності вочевидь вимагала єдиного підходу до рівня кваліфікації, необхідного і достатнього для їх здійснення, і, відповідно, єдиних освітніх підходів.

Мабуть, все це в сукупності й обумовило законодавче запровадження в 1991 р. Національної ради французької адвокатури, яка як раз і взяла на себе централізоване виконання трьох відповідних функцій: представництва французької адвокатури в цілому у відносинах з державою; уніфікації правил (зокрема етичних), якими регламентується адвокатська професія; уніфікації процесу підготовки адвокатів (навчальних програм адвокатських шкіл, програм іспитів тощо).

Сучасна адвокатура Франції переживає період свого реформування при збереженні багатих традицій минулого.

Першого січня 1992 р. набрали чинності поправки до Основного закону про статус адвокатів № 71-1130 від 31 грудня 1990 р., мета яких реформувати деякі судові та інші юридичні професії.

Головна особливість реформи – створити нову професію, члени якої носитимуть звання адвоката (ст.1 закону № 71-1130 у новій редакції). Проте це не означає будь-яких радикальних перетворень. Усі основні традиції французької адвокатури зберігаються. Справа в тому, що коли раніше адвокати, об`єднані у “ордени адвокатів” (далі ми використовуватимемо звичний, хоч і умовний термін, - “колегії адвокатів”), працювали окремо від своїх колег – юрисконсультів, які реєструвались окремо, то с початком реформи останні за бажанням могли стати членами адвокатських колегій, одержавши право на здійснення саме адвокатської діяльності, а адвокати, зберігаючи свій статус, можуть виконувати функції, які раніше були властиві тільки професії юрисконсульта.

За законом, професія адвоката визначається як ліберальна та незалежна. Це визначення створює право на специфічні організаційні форми здійснення професійної діяльності, охоронюваної законом та відокремленої від держави, що є ефективним засобом забезпечення самоврядування,