Реферат на тему:

Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії

Із кожним роком, що минає після прийняття Основного Закону, постають нові проблеми у царині вітчизняної конституційної теорії і практики. Водночас і сьогодні Конституцію України нерідко оцінюють з огляду на демократичність її змісту, досконалість тексту тощо. Подібні характеристики не є плідними з огляду на потреби соціуму, їх абсолютизація може спричинити фактичну підміну задекларованого зовнішнього і внутрішнього вибору будь-якого характеру. 

Можливості реалізації певного вибору залежатимуть від конституційної еволюції, яка має бути адекватною об’єктивним, а не вигаданим, суспільним потребам. Заради узгодження Основного Закону України із суспільними сподіваннями потрібно, зокрема, визначити та по можливості врахувати „координати” у світовому конституційному вимірі.

Сучасний стан речей, коли розвиток медичної апаратури поряд із зосередженням медицини на своєму природному завданні – збереженні життя – дозволяє забезпечувати невизначено довге функціонування тих чи інших органів або систем людського організму, а також суттєве загальне старіння населення та складні суспільно-політичні процеси, які відбуваються сьогодні в Україні, потребують розгляду цієї проблеми саме сьогодні, у період становлення національної правової системи.

Світова спільнота у більшості випадків, розглядає евтаназію як навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого із метою припинення його страждань. Грецьке походження слова вказує на те, що джерела дискусії сягають у давнину. Термін «евтаназія» було запропоновано у XVI ст. відомим англійським філософом Ф. Беконом для позначення «легкої» безболісної смерті. Новий імпульс проблема одержала під час та після Першої світової війни у працях німецьких психіатрів і криміналістів. У 1918–1922 рр. у Німеччині вийшла низка книжок і брошур, у яких обґрунтовувалось моральне та юридичне право на припинення життя невиліковно хворих, душевнохворих та інших осіб, ціна життя яких, за словами Карла Біндінга, опускалась «нижче нуля».

З юридичної точки зору можна навести таке визначення евтаназії: це - навмисні дії або бездіяльність медичного працівника, здійснювані відповідно до явно і недвозначно вираженого прохання інформованого хворого або його законного представника із метою припинення фізичних і психічних страждань хворого, що знаходиться у стані, який загрожує життю, у результаті яких настає його смерть.

У залежності від поведінки  медичного працівника розрізняють евтаназію пасивну та активну.

У випадку пасивної евтаназії медичний працівник не вчиняє тих дій, які могли б продовжити життя хворого, тобто пасивно санкціонує умирання, часом пов’язане із сильними фізичними і щиросердечними стражданнями пацієнта. У випадку активної евтаназії медичний працівник вчиняє визначені дії за заздалегідь прийнятим рішенням, які прискорюють смерть хворого.

У залежності від можливості хворого висловити свою волю евтаназія буває добровільною і недобровільною. 

Добровільною є евтаназія, яка здійснюється за недвозначним проханням хворого, висловленим безпосередньо перед смертю, або за попередньо висловленою ним згодою. Недобровільна евтаназія здійснюється без безпосередньої згоди хворого, хоча це не означає, що вона у даному