Реферат на тему:

Дострокове зняття судимості судом

Встановлюючи, що у передбачених ним випадках особа визнається судимою ще протягом відповідного періоду і після відбуття призначеного покарання, закон виходить з того, що для закріплення результатів кримінально-правового впливу на неї і упевненості в її виправленні потрібний певний час. Його тривалість залежить від виду і розміру відбутого покарання та особи засудженого і визначається в законі у вигляді строків погашення і зняття судимості. Однак нерідко засуджені доводять своє виправлення до спливу цих строків. Зрозуміло, що продовжувати й надалі визнавати таких осіб судимими до закінчення встановлених строків погашення чи зняття судимості було б не лише несправедливо і негуманно, але й не сприяло б прискоренню процесу їх виправлення і попередженню рецидивної злочинності. Тому для тих випадків, коли особа довела своє виправлення до спливу визначених законом строків погашення чи зняття судимості, і, отже, коли вже немає потреби надалі вважати її судимою, і передбачений інститут дострокового зняття судимості. Він є не лише практичним проявом принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності, гуманізму і справедливості, але й серйозним стимулом до повного та більш швидкого виправлення засуджених, у зв’язку з чим має і важливе виховне та запобіжне значення.

Дострокове зняття судимості судом регламентує ч.5 ст.55 КК. У ній вказується, що “якщо засуджений до позбавлення волі після відбуття ним покарання зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення, то за клопотанням громадських організацій або трудового колективу суд може зняти з нього судимість до скінчення зазначених у цій статті строків”.

З наведеного положення закону випливає, що дострокове зняття судимості можливе лише з осіб, які остаточно засуджувались до покарання у вигляді позбавлення волі і повністю чи частково відбували його. До них прирівнюються і засуджені, яким у порядку помилування смертна кара була замінена позбавленням волі. У зв’язку з цим ч.5 ст.55 КК не поширюється на осіб:

які засуджувались до позбавлення волі умовно (ст.45 КК), умовно з обов’язковим залученням до праці (ст.251 КК) чи з відстрочкою виконання вироку (ст.461 КК), якщо з передбачених законом підстав вони не відбували призначеного їм покарання;

до яких на підставі ч.1 ст.34 КК замість призначеного позбавлення волі було застосоване направлення в дисциплінарний батальйон;

які хоч і засуджувались до позбавлення волі, але не відбували цього покарання в зв’язку з тим, що актом про помилування або на підставі ч.2 ст.46 чи ч.3 ст.54 КК воно було замінене більш м’яким покаранням;

які хоч і засуджувались до позбавлення волі, але фактично не відбували цього покарання