Реферат на тему:

Конституційні засади сільськогосподарської кооперації в Україні

Конституція України як акт вищої юридичної сили регулює найважливіші суспільні відносини в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах. Норми Конституції є нормами прямої дії і, отже, можуть виступати безпосередньою правовою підставою для виникнення, зміни чи припинення суспільних відносин. А проте Конституція України не містить положень, які б безпосередньо стосувалися створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів.

Разом з тим у Конституції закріплено ряд норм, які тією чи іншою мірою мають значення для розвитку сільськогосподарської кооперації. Це, зокрема, ст.14 Конституції України, яка гарантує право власності на землю, оскільки без отримання у встановленому порядку земельної ділянки сільськогосподарський кооператив не зможе розпочати своєї виробничо-господарської діяльності; ст.41 Конституції України, яка передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, що дає змогу формувати матеріальну (майнову, фінансову) базу для створення та діяльності будь-якого суб’єкта господарювання.

Важливе значення для діяльності сільськогосподарських кооперативів має ст.42 Конституції України, яка закріплює право на підприємницьку діяльність. Але, враховуючи положення чинного законодавства про підприємницьку діяльність, ця норма Конституції має значення лише для виробничих сільськогосподарських кооперативів, оскільки згідно з п.2 ст.2 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”[1], вони здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання прибутку. Що ж до обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, то вони не ставлять за мету отримання прибутку, а відтак, не є суб’єктами підприємництва, виходячи з визначення підприємницької діяльності, яке дає Закон України “Про підприємництво” [2]. А відтак, ст.42 Конституції не може бути правовою підставою для створення та діяльності такої організаційно-правової форми сільськогосподарської кооперації.

Серед науковців [3, c.34-37] висловлюється думка про те, що основною конституційною нормою, яка забезпечує кооперативну діяльність є ст.36 Конституції України, за якою громадяни України мають право на свободу об’єднання у громадські організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Цим, по суті, стверджується що сільськогосподарські кооперативи є громадськими організаціями. В той же час Закон України “Про об’єднання громадян” [4] (згідно з цим законом, об’єднання громадян поділяються на політичні партії або громадські організації) вказує на те, що дія його на кооперативні організації не поширюється. І така позиція законодавця, на нашу думку, є цілком правильною. Не можна ототожнювати кооперативи з громадськими організаціями тільки тому, що вони мають низку спільних ознак, зокрема таких, як добровільність членства, безприбутковий характер діяльності. Щодо останньої ознаки, то на виробничі сільськогосподарські кооперативи вона не поширюється, оскільки, як уже згадувалось, вони за діючим законодавством визнаються комерційними організаціями. Отже, навіть якщо припустити, що сільськогосподарські кооперативи є громадськими організаціями, а, за словами професора В.І.Семчика, особливістю діяльності громадських організацій є те, що вони безпосередньо комерційною діяльністю не займаються [див.3, с.34], то виробничі кооперативи випадають з цього