Другим після Вільна осередком друкарства у Великому князівстві Литовському стало м. Берестя на Поліссі — сучасний Брест. Берестейським старостою в середині XVI ст. був магнаткальвініст Микола Радивил Чорний, під егідою якого у Бересті виходили польські кальвіністські видання, що їх у 1553-1554 pp. друкував Б. Воєвудка, а з 1558 р. — С Мурмеліус. 1563 p. y Бересті вийшов ставропольський переклад Біблії, однак прізвище друкаря на цьому виданні не вказане.

У маєтку цього ж М. Радивила у м. Несвіжі 1562 р. працювала білоруська друкарня. Одним з тих, хто заохотив білорусько-литовських реформаційних діячів до заснування цієї друкарні, був, як припускають, відомий протестантський публіцист П. П. Верджеріо, який під час перебування у Вільні 1560 р. міг ознайомити Миколу Радивила, Остафія Воловича, Симона Будного з виданнями словенського освітнього діяча Пріможа Трубара.

Ще більшою мірою, ніж Будний, продовжувачем Скорининих традицій став Василь Тяпинський.

Віднесення Тяпинського до білоруського книгодрукування є умовним. Невідомо, де працювала його "убога друкарня", — в білоруському Тяпині чи деінде, скажімо, у тому ж Несвіжі або на Волині, де в нього були маєтки. Єдине відоме її видання — Євангеліє вийшло, ймовірно, на початку 70-х pp. Унікальна на той час риса цієї публікації — вміщення паралельно церковнослов'янського тексту і перекладу на мову "просту".

Крім перекладу на "просту" мову, зрозумілу і білорусам, і українцям, Тяпинський подав на берегах переклади й етимологію слів, поклики, текстологічні пояснення. Ці матеріали свідчать про філологічні та загальнонаукові знання визначного літератора і видавця. Книжка збереглася лише у двох примірниках; невідомо, чи був надрукований повний текст, чи та частина, яка є у повнішому з них. Очевидно, друкарня не була великою і видала книгу малим накладом.

Особливу групу кириличних стародруків становлять так звані безвихідні ("анонімні") книги — група порівняно недосконалих друкованих книг середини XVI ст., які не мають вказівок про місце видання. Свого часу російські бібліографи приписували їх "південним друкарням" — південнослов'янським, румунським або українським. Лише в наш час було доведено, що ці книжки призначалися для збуту в Росії, і найімовірніше надруковані в Москві. Однак до публікації "анонімних" видань могли бути причетні і майстри з Вільнюса 35. Зокрема, деякі риси тексту і правопису так званого середньошрифтного Євангелія зближують його з українсько-білоруськими рукописами. Це дало підставу для припущення, що воно було надруковане у Вільні, або — ймовірніше — що в друкуванні книжки брав участь майстер білорус Петро Мстиславець.

Висловлювалась думка, що анонімна друкарня була власністю відомого учасника політичних реформ у Росії священика Кремлівського благовіщенського собору Сильвестра, а пізніше його сина Анфима Сильвестрова. Ми не бачимо достатніх