Лекція
Синдром закрепу у дітей. Алгоритм діагностики. Лікування
ПЛАН ЛЕКЦІЇ.
Основна характеристика закрепу, як синдрому, механізм розвитку.
Класифікація закрепів.
Закрепи функціонального характеру. Діагностика та лікування.
Закрепи органічного походження:
хвороба Гіршпрунга, клініко-діагностична характеристика, лікування;
доліхо-, мегадоліхосигма,
доліхо-, мегадоліхоколон,
поняття функціонального мегаколону
Підходи до лікування закрепів.
Ключові слова: закрепи, хвороба Гіршпрунга, мегаколон, мегадоліхосигма.
Погляди на причини і механізми розвитку закрепів змінювались в міру прогресу самої медицини.
Існують наступні стандартні діагностичні критерії хронічного закрепу:
натужування займає не менше 25% часу дефекації;
консистенція щільна у вигляді “комочків”;
відчуття неповного звільнення кишківника;
два або менше актів дефекації в тиждень.
Для постановки діагнозу необхідна наявність двох критеріїв, якщо вони спостерігаються не менше трьох місяців. Болі живота і рідкий стілець допускаються, якщо хворий приймає послаблюючі препарати. В протилежному випадку дані симптоми розглядаються в контексті синдрому подразненої товстої кишки.
Проблема закрепів є досить важливим моментом у визначенні якості життя дитини. Необхідно відмітити, що майже у 2% випадків серед населення зустрічається синдром закрепу, причому діти серед усіх пацієнтів складають 15-20% випадків. Серед пацієнтів проктологічного профілю – у 38% випадків. У більшості випадків закрепи ліквідуються після нормалізації режиму дня, рухової активності та дієти дитини. І тільки у 5-8% випадків діти вимагають прийому послаблюючих препаратів. Закрепи частіше зустрічаються у дівчаток.
Механізм розвитку закрепів:
уповільнення транзиту вмісту по кишківнику;
порушення акту дефекації.
Два цих механізми можуть одночасно поєднуватись. Пасаж по товстому кишківнику здійснюється завдяки трьох типів хвиль:
швидких низькоамплітудних;
рідких високоамплітудних;
тонічних.
Перший і третій тип хвиль забезпечують сегментарні скорочення, завдяки яким всмоктується вода і електроліти. Їх відносимо до непропульсивних.
Другий тип хвиль – пропульсивні, так як вони можуть утворюватись в різних відділах товстої кишки, здатні переміщати вміст в дистальному напрямку на значну віддаль. Регуляція рухової активності ободової кишки залежить від власної (інтрамуральної) і зовнішньої інервації, впливу ендокринних факторів і безпосередньо від вмісту кишківника.
Кінцево ще не встановлено, одними чи різними рецепторами, провідними шляхами і медіаторами здійснюються пропульсивні і сегментарні м’язеві скорочення.
Значне місце у розвитку закрепів мають впливи центральної і вегетативної нервової системи на розвиток хронічних закрепів. Пасаж по товстій кишці уповільнюється в результаті збільшення неперистальтичних хвиль, що контролюються симпатичною нервовою системою, або зниження перистальтичних хвиль, що знаходяться під регулюючим впливом парасимпатичної нервової системи. При ушкодженні головного мозку (власне лобних долей), ретикулярної формації, моста, зростає як збільшення часу транзиту по товстій кишці, так і аноректальна дисфункція.
В результаті травм, хірургічних втручань на тазовому дні і потуг в час пологів можуть травмуватись рухові нерви, що виходять із S2-S4сегментів, що також сприяє розвитку закрепів. Хворих при цьому турбує сильне напруження і рідка дефекація.
Ангангліоз і різноманітні ентеропатії є причиною деяких видів закрепів. Перш за все – це хвороба Гіршпрунга – вроджене захворювання, що маніфестує комплексним порушенням інервації ураженого сегменту товстої кишки не тільки за рахунок агангліозу, а