Реферат на тему:

Неспецифічний цистит

Цистит — це запалення слизової оболонки сечового міхура. Слід констатувати, що серед більшості лікарів здавна існує спрощене ставлення до цього захворювання і хибне уявлення про абсолютну безпечність подібного діагнозу. Така думка сформувалася за рахунок розповсюдженості і швидкоплинності гострої форми циститу, вилікувати яку часто з успіхом вдається фахівцям будь-якого медичного профілю. Дійсно, розповсюдженість гострого циститу в Україні становить 314 хворих на 100 тис. населення, хронічного циститу — 135 на 100 тис. населення. Переважна більшість хворих — молоді жінки і жінки у передклімактеричному періоді. У середньому, кожен епізод гострого циститу у жінок пов’язаний з наявністю симптомів протягом 6,1 днів, обмеженням активності — 2,4 днів, тимчасовою непрацездатністю — 1,2 дня і ліжковим режимом — лише 0,4 дня.

Однак серед жінок, що вперше перенесли будь-яку інфекцію сечовивідних шляхів, протягом наступних 18 місяців вдруге хворіють 28 %, в той час як після перенесеного циститу цей показник зростає до 83 %.

Етіологія

Для виникнення більшості форм циститу необхідна наявність патогенних мікроорганізмів. Переважна більшість неспецифічних циститів викликається грамнегативними бактеріями, з яких Escherichia coli займає близько 80 % випадків. Staphylococcus saprophiticus — другий за частотою збудник гострого циститу (11 %). Причиною більшості випадків захворювання є ентерококи, Klebsiella spp., Proteus spp.

Крім бактеріального циститу, за етіологічним чинником виділяють хімічний, променевий, медикаментозний та алергічний цистити.

Патогенез

У віковий період між 20 та 50 роками цистит приблизно у 50 разів частіше зустрічається у жінок. У більш пізньому віці частота циститу зростає як у чоловіків, так і у жінок, причому значення співвідношення жінки/чоловіки зменшується.

Цистит супроводжує різноманітні патологічні стани сечових шляхів та статевих органів і може стати першим клінічним проявом аномалій розвитку, пієлонефриту, сечокам’яної хвороби, пухлин даних органів.

Таким чином, до патогенетичних факторів виникнення циститу відносяться:

наявність патогенних мікроорганізмів;

порушення уродинаміки;

дистрофія, розлади місцевого кровообігу (ішемія) або порушення цілісності стінок міхура;

порушення ритму сечовипускання у жінок.

Класифікація

За патогенетичним принципом виділяють первинний цистит і вторинний, який виникає як ускладнення вже існуючих захворювань або аномалій сечового міхура і статевих органів.

За етіологією: інфекційний (неспецифічний та специфічний), хімічний, променевий і термічний цистит.

За перебігом: гострий і хронічний цистит (латентний, рецидивуючий). Хронічний цистит найчастіше є вторинним.

За розповсюдженістю запального процесу: дифузний (тотальний) і вогнищевий цистит. Якщо в процес втягнута лише шийка сечового міхура — діагностують шийковий цистит (тригоніт).

За характером і глибиною патоморфологічних змін гострий цистит поділяють на катаральний, фолікулярний, геморагічний, виразковий та некротичний; хронічний — на інкрустуючий, поліпозний, кістозний, виразковий та інтерстиціальний.

Клінічна картина

Головними симптомами гострого циститу, як і хронічного у стадії загострення, є часте і болюче сечовипускання, часто з імперативними позивами та нетриманням сечі, болі в ділянці сечового міхура (лобкова ділянка та промежина), сечівника. Майже у 40 % жінок з гострим