Реферат на тему:

Основи урогінекології

Статеві органи та органи сечовидільної системи в процесі ембріогене-зу розвиваються з єдиного зародкового листка (мезодерми), вони мають тісний анатомо-фізіологічний зв'язок, спільне кровопостачання та лімфа-тичну систему. Тому захворювання однієї системи нерідко призводить до патологічних змін у органах іншої, аномалії розвитку статевих органів мо-жуть поєднуватись з аномаліями розвитку сечовидільної системи. Досить часто при злоякісних захворюваннях жіночих статевих органів уражають-ся органи сечової системи. Вони уражаються також при променевій терапії злоякісних захворювань.

Сечівник, сечовий міхур та сечоводи є органами-мішенями для дії ста-тевих гормонів. За наявності дефіциту естрогенів відбуваються атрофічні зміни в епітелії слизової оболонки цих органів.

При запальних захворюваннях геніталій можливість виникнення пато-логічного процесу в органах сечовидільної системи сягаає 35-60% випадків.

Досить часто у зв'язку з анатомічними особливостями під час гінеколо-гічних операцій травмуються сечовий міхур, сечоводи, що вимагає відповід-ного оперативного лікування.

Отже, для правильної діагностики, лікування, а також для усунення ускладнень, що виникають при лікуванні, слід знати основи урогінекології.

ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Уретрит

При запальних процесах у вагіні нерідко виникає запалення уретри, що може мати як гострий, так і хронічний перебіг. Збудниками його є та сама патогенна мікрофлора, що викликає кольпіт (трихомонади, хламідії, грибки, іноді — гонококи). Клінічні симптоми уретриту — біль, частіше наприкінці акту сечовипускання, різь під час сечовипускання, часті покли-ки до сечовипускання, нерідко — гематурія. Іноді можуть спостерігатись гнійні виділення з уретри.

Діагностика базується на скаргах хворої та даних огляду: наявність гіперемії та набряку в ділянці зовнішнього вічка уретри.

Іноді уретрит набуває хронічного перебігу. Частіше це трапляється у жінок з хронічними запальними процесами придатків матки, хронічними кольпітами, ендоцервіцитами. Хронічний уретрит має подібні до гострого симптоми, проте вони виражені значно слабше, періоди загострення зміню-ються ремісіями. Необхідно обов'язково проводити цистоскопію.

У жінок у постменопаузі нерідко виникає сенільний уретрит, який су-проводжує сенільний кольпіт. В основі цих захворювань лежить дефіцит естрогенів, у результаті якого виникають атрофічні зміни у слизовій обо-лонці уретри та вагіни. Вони мають надзвичайно стійкий перебіг, хворих турбує часте сечовипускання, воно стає болючим, іноді відмічається не-тримання сечі. Деколи при огляді знаходять вивернену слизову оболонку уретри, яку можуть помилково прийняти за поліп.

Лікування має бути етіопатогенетичним. Враховуючи поєднану пато-логію, призначають ті ж антибактеріальні препарати, що й для лікування кольпіту. Крім того, проводять місцеву терапію, що включає в себе теплі сидячі ванни з відварів трав; при хронічних процесах вдаються до інсталя-цій уретри 1% розчином протарголу, 0,02% коларголу, шипшинової чи об-ліпихової олії.

У випадку наявності сенільних уретритів раціонально використовувати естрогени. Їх можна додавати у вигляді масляних розчинів до мазевих основ чи емульсій і вводити у вагіну та одночасно змащувати зовнішній отвір урет-ри. Курс лікування—10-14 днів. Повторюють курс лікування через 2-3 місяці. Одночасно можна проводити загальну гормонотерапію.

Цистит

Запалення сечового