Реферат

На тему:

Поняття про аналізатори. Органи чуття. Органи чуття та їхнє значення

Органи чуття. Органи чуття та їхнє значення

Аналізатор — це складний нервовий механізм,

що починається із зовнішнього сприймального

апарату і закінчується в мозку.

І.П. ПАВЛОВ

Вчення про аналізатори І.П. Павлов створював на основі єдності центру та периферії. Аналізатор він роз-глядав як єдину складну й організовану динамічну систему, до якої входять рецепторний апарат (периферійний відділ аналізатора), аферентні нейрони і провідні шляхи (провід-никовий відділ) та ділянки кори півкуль великого мозку (центральний кінець аналізатора).

Периферійний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами. Розрізняють шість екстерорецепторів: дотику і тиску, гравітації (земного тяжіння), зору, слуху, смаку та нюху. Крім того, є рецептори, що відображають рухи окремих частин тіла і стан внутрішніх органів: м'язо-во-суглобове чуття, рівновага, відчуття органів. До них на-лежать нропріорецептори й інтерорецептори, які сприйма-ють нервові імпульси з внутрішніх органів і судин. їх опи-сано в розділах про опорно-руховий апарат, шкіру.

У центральному відділі аналізатора нервові імпульси на-бувають нових якостей та відображаються в свідомості у вигляді відчуття. На основі відчуття формуються складніші суб'єктивні образи: сприймання (психічний процес відобра-ження дійсності, який створює суб'єктивний образ об'єктивного світу), уявлення (образ предмета або явища матеріаль-ного світу, відтворений у свідомості на основі минулих впли-вів на органи чуття), мислення (абстрактне, узагальнене пі-знання явищ зовнішнього світу, їхньої сутності шляхом ана-лізу та синтезу, суджень та висновків).

Орган зору

Основною причиною виникнення органа зору в представників тваринного світу стало світло як подразник. Око (oculus) складається з очного яблука і додаткових струк-тур, які оточують його.

Очне яблуко (bulbus oculi; мал. 36) розміщене в очній ямні (орбіті). У ньому розрізняють передній та задній полю-си, зорову, зовнішню та внутрішню вісь і площину, перпен-дикулярну до зорової осі, --- екватор. Його стінку утворю-ють три оболонки. Зовнішня — волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi). У ній розрізняють велику зад-ню частину — білкову оболонку (sclera) і меншу передню частину — прозору рогівку (cornea). Передня поверхня рогів-ки опукла, задня — увігнута. Рогівка, як годинникове скло, входить своїм краєм у передній відділ білкової оболонки.

У середній, судинній, оболонці очного яблука (tunica vasculosa bulbi) є три відділи: райдужка, війкове тіло та вла-сне судинна оболонка.

Райдужна (iris) просвічується крізь рогівку. Вона має вигляд вертикальної пластинки з круглим отвором у центрі, що визначає колір очей, та два непосмуговані м'язи (м'яз— звужувач зіниці (m. sphyncter pupillae) і м'яз—розширювач зіниці (т. dilatator pupillae)), які змінюють величину зіниці і виконують роль діафрагми для променів світла, що прони-кають в око.

Війкове тіло (corpus ciliare) лежить за райдужкою. Вели-ку частину його становить війковий м'яз (m.