ДІАГНОСТИКА ТРАВМИ ТА ЛІКУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

Діагностика гострої травми вима-гає оперативності і, насамперед, ви-сокої точності в розпізнанні загроз-ливих життю пошкоджень. На догос-пітальному етапі вона здійснюється за допомогою фізичних методів та про-стих апаратних методів, на госпіталь-ному — як фізичних, так і різних до-поміжних (апаратних та інструменталь-но-лабораторних) .

Особливостями діагностики травм, оскільки вони виникають рап-тово, є невідкладний характер (через можливі життєво небезпечні усклад-нення) та стислі строки для встанов-лення діагнозу. До того ж діагности-ку нерідко доводиться проводити в умовах, коли потерпілий непритом-ний, що робить неможливим збиран-ня анамнезу і змушує користуватись лише об'єктивними ознаками травми. Тому лікар повинен мати добру ме-дичну та загальнохірургічну підготов-ку і уміти проводити дослідження швидко, за раціональною схемою.

У тактичному плані дослідження проводять за принципом "від загаль-ного до конкретного" — незалежно від обсягу, тяжкості травми. Від точності діагностики та якості надання потер-пілому первинної (догоспітальної) медичної допомоги часто залежать як перебіг травми, так і доля хворого. Це положення зберігає силу, зали-шається дійсним і для госпітального етапу. Звичайно легкі, незначні трав-ми діагностувати на всіх етапах не складно. Проте треба зауважити, що визначення тяжкості травми нелегка справа і вимагає всебічного обстежен-ня потерпілого. Навіть у пацієнта, що після одержання травми самостійно прийшов у травматологічний пункт чи поліклініку і має, на перший погляд, буцімто невелику рану чи закриту травму без значних загальних пору-шень, травма може бути загрозливою для життя. До таких, зокрема, травм належать колото-різані рани черевної та грудної порожнин, забиття голо-ви, за яких можуть повільно розвива-тись внутрішні кровотечі в черевну порожнину, порожнину плеври, пе-рикарда чи черепа внаслідок пошкод-ження судин органів цих порожнин.

Потерпілих з травмами, які само-стійно звертаються в поліклініку чи травмпункт, після ретельного обсте-ження лікарями в цих установах та надання первинної медичної допомо-ги переважно лікують амбулаторне в хірургічних кабінетах поліклінік. Лише невелику кількість травмованих за по-казаннями направляють у хірургічні стаціонари.

Потерпілим з травмами різного сту-пеня тяжкості, які не можуть само-стійно пересуватись, первинну ме-дичну допомогу надають лікарі спе-ціальної бригади "швидкої допомо-ги". В цьому разі на першому, до-госпітальному, етапі діагностики трав-ми зосереджуються, насамперед, на оцінці загального стану потерпілого, встановлюють наявність чи відсутність серцебиття, дихання, зовнішньої кро-вотечі, паралічу кінцівок чи переломів великих кісток. Насамперед, особли-во за відсутності притомності, пере-віряють прохідність дихальних шляхів і у разі виявлення там сторонніх тіл видаляють їх. За відсутності дихання та серцебиття розпочинають легенево-серцеву реанімацію (ШВЛ та закри-тий масаж серця). У разі зовнішньої кровотечі здійснюють тимчасову зу-пинку її (джгутом, іншим турнікетом чи тугою пов'язкою, пальцевим при-тисканням тощо).

Якщо є переломи великих кісток кінцівок, їх іммобілізуть транспортни-ми стандартними шинами (не зніма-ючи одягу), рани закривають стериль-ними бинтовими пов'язками. Потер-пілих у стані непритомності кладуть на бік у положенні "три чверті" для запобігання можливій асфіксії блювотними масами.

Потерпілим з ознаками травматичного шоку чи загрозою його розпочи-нають протишокову терапію (знеболю-вання, зігрівання, серцеві препарати тощо), а також налагоджують уже в ма-шині "швидкої допомоги" інфузійну терапію і продовжують її в дорозі до стаціонару. Потерпілих терміново транспортують у хірургічні чи спеціа-лізовані хірургічні відділення для ліку-вання політравми. Ще на догоспіталь-ному етапі хворим з відкритими трав-мами проводять імунізацію проти прав-цю, вводять антибіотики широкого спектру дії чи інші антибактеріальні препарати.

З метою удосконалення (прискорен-ня та поліпшення) діагностики травми та прогнозування її наслідків, а також раціонального використання терапев-тичних ресурсів і якісної оцінки стану невідкладної допомоги потерпілим з травмами в деяких країнах, насамперед у США, розроблено прогностичні сис-теми, які грунтуються не на су-б'єктивній оцінці травми лікарем, а на об'єктивних анатомічних чи функціо-нальних характеристиках її. Серед цих схем найвідоміша AIS (абревіатура від англ. abbreviated injuri scale — скоро-чена шкала пошкоджень) та похідна від неї ISS (injuri severity score — шкала тяж-кості пошкодження).

Ці анатомічні схеми дуже громіздкі (лише перелік кодів показників травми займає кілька сторінок), і тому вони, хоча й дають вірогідні критерії для оці-нки прогнозу травми, практично май-же не застосовуються.

Останнім часом більшого поширен-ня набула простіша функціональна схе-ма, запропонована Н. Champion і спів-авторами (1981), що відома як система TS (trauma score — бал тяжкості трав-ми). За нею враховують 5 головних фун-кціональних характеристик (ознак): А— частота дихань за 1 хв; В — дихальні зу-силля (нормальне чи з застосуванням до-поміжних м'язів); С — систолічний ар-теріальний тиск; D — заповнення капі-лярів (повторне) після зняття тиску на передпліччі; Е — коматозна шкала Глазго (стан ЦНС). Оцінка показників у балах суб'єктивна. Ця схема дає такі самі прогностичні результати, як AIS і ISS, але вона поргативніша за них і тому поширеніша більшою мірою в лікуваль-них установах, що надають невідкладну допомогу потерпілим.