РЕФЕРАТ

На тему:

В. Шевчук: "ідеалістична блокада" розвитку психології з позицій прихильника діалектичного матеріалізму.

Відомий польський психолог Влодзимеж Шевчук, професор Ягеллонського університету, досліджував широкий спектр психологічних проблем загальної та генетичної психології. Він є автором "Психології" (1963 — 1966), "Психології дорослої людини" та ін. Шевчуку належать також теоретико-методологічні та емпіричні праці: "Велика суперечка навколо психології. Психологія на переломі XIX і XX століть" (1972) і "Вступ до антипсихоаналізу" (1973).

У своїх історико-психологічних розвідках Шевчук виходить із стану кризової ситуації в психології. Не обминаючи цей шаблон думання, він висуває твердження не тільки про кризу теоретичну, а й суспільно-ідеологічну. Аналізуючи відомі дослідження з історії психології, Шевчук вказує на їхній спільний недолік. Вони були написані з позицій історії психології як науки самої для себе, в межах чисто психологічних проблем (хронологічних або теоретичних). Шевчук особливо наголошує на тому, що будь-яка наука не розвивається сама по собі, незалежно від контексту філософського, ідеологічного, суспільного. Історії психології, в яких обминаються такі зв'язки, мають низьку наукову цінність.

Шевчук здійснив великі мандри по всіх найвизначніших бібліотеках світу, архівах тощо, добираючи матеріал для своїх історико-психологічних праць, — на відміну від американських психологів, які задоволені своєю самодостатністю, пріоритетним станом у певних позиціях.

Значну увагу Шевчук приділяє філософським засадам психології. Психолог, який заперечує вплив філософії на свої міркування, все ж визнає її як свою певну ідеологію. Шевчук критикує П'єтера за спроби заперечити вплив філософії на психологічний рух. Психолог має усвідомити філософські джерела своїх наукових поглядів. Уже Г.Бретт висловив чітку думку про те, що психологічне дослідження, вільне від філософських засад, є методологічним міфом. Разом із тим Шевчук зауважує, що виводити психологічні погляди безпосередньо з економічної ситуації не можна. Ідеології неоколоніалізму, теології та інші — все це впливає на розвиток психологічних ідей. Будь-яка спроба позбавити психологію філософії приречена на провал. Сам Шевчук у своїх суспільно-політичних, філософських поглядах наближається до марксизму.

Спроби психології вийти за межі філософії до самостійного наукового статусу, зауважує Шевчук, були звитяжними. Це були зусилля звільнитися від філософії ідеалістичної. Досягнення школи Павлова та наукового спрямування Дж.Вотсона вважаються такими, що вже були кроком уперед до звільнення психології від цієї філософії. Шевчук вважає тезу про єдність організму та умов існування матеріалістичною. Але і Дарвін, і Сеченов, котрі також стверджували це, матеріалістами не були. Говорити про поступ психології на ґрунті боротьби матеріалізму та ідеалізму не доводиться. На противагу твердженням Шевчука, В.Бехтерсв не був матеріалістом, а Павлов ще й був глибоко релігійною людиною. Зауваження Шевчука про те, що Т.Рібо, А.П'єрон, Дж.Вотсон збагатили матеріалістичну психологію, є досить сумнівним.

Матеріалізм у психології сам Шевчук формулює в таких положеннях.

1) психіка є вторинною відносно матерії та виникає на певному етапі її розвитку;

2)