РЕФЕРАТ

На тему:

Психологічний стан абсурду: розум і світ підтримують один одного, але не здатні об'єднатися. А. Камю (1913—1960)

На думку Альбера Камю, відомого французького екзистенціаліста, стан абсурду — це провідний екзистенціальний стан, який зумовлює та виявляє глибинне взаємовідношення людини і світу. Власне, екзистенціальний зміст цього стану визначається тим, які розум і світ, які підтримують один одного, не здатні об'єднатися.

Абсурд — це "розкол між сповненим бажань розумом і оманливим світом, між моєю ностальгією за єдністю та універсумом, який розсипався на безліч друзок, — протиріччя, яке їх об'єднує. Необхідно знати, чи можна жити абсурдом, чи ця логіка потребує смислу".

Людина живе розумінням двох вірогідностей — бажання абсолюту та єдності, з одного боку, і незводимості цього світу до раціонального й ро-зумного принципу — з іншого. Куди спрямовувати вчинки людині: "вмерти, втекти від конфлікту або перевлаштувати на свій лад будівлю ідей та форм"?

Людина постійно ставить перед собою питання: чи повинне життя мати смисл, щоб був сенс його прожити; чи потрібно шукати цей смисл? Проте сьогодні іноді здається, що чим менше в житті смислу, тим більше підстав, щоб його прожити. Віра у смисл життя завжди передбачає шкалу цінностей, вибір, надання переваги. Віра в абсурд передбачає пряму протилежність цьому.

Абсурд виявляє рівноцінність наслідків усіх дій. Абсурдній людині вла-стиве невір'я у глибинний смисл речей. "Вона пробігає по них, збирає вро-жай палких і натхненних образів, а потім її спалюють".

Абсурд — це викриття ілюзорних царств: "цей абсурдний і безбожний світ заселений ясно мислячими людьми, що втратили надії". Досить яскраво це виявляє процес творчості, коли розмірковування припиняються, й на по-верхню вириваються абсурдні пристрасті.

Абсурдний твір ілюструє відмову мислення від практики, смиренну згоду бути усвідомленим як такий, що творить лише уявлюване, покри-ваючи мереживом образів те, що не має розумних підстав. "Якби весь світ був прозорим, не існувало би мистецтва".

Повертаючись до свого каменя, Сізіф споглядає непов'язану послідовність подій, що стали його долею. "Тягар завжди знайдеться". Зав-жди є місце роботі без користі, але в ній може бути смисл, якщо не брати подію глобально: "однієї боротьби за вершину досить, щоб заповнити серце людини". Тому й муки Сізіфа можна вважати доцільними, а його долю — щасливою.

Світ сповнений абсурду. Це наслідок не лише багатоманітності не-осяжного світу з його зчепленням частинок-подій, а итого факту, що в нього залучена людина зі своїми екзистенціальними пристрастями, які можуть задовольнятися лише за рахунок інтересів, гідних і життя інших людей. Як стверджує Камю, людина повинна відмовитися від намагання знайти в усьо-му цьому смисл. Лише віднайшовши цілісність творчого акту, людина відчуває смисл життя, починає бачити у ланцюжку подій логіку творчого пошуку. Проте порожнеча, що настає після акту творіння, спонукає людину