Реферат на тему:

Соціальне проектування і прикладна психологія

Інтеграція психології в суспільну практику відбувається через залучення до неї методичної (методологічної) бази, претворенням класичних методів психодіагностики та психокорекції у соціальні технології. Таким чином, соціальна технологія вбирає у себе методи і прийоми різних суспільних наук – політології, соціології, економіки, педагогіки, управління, психології тощо. Містком між науковою психологією і суспільною практикою є, на нашу думку, практична (прикладна) психологія. У цьому аспекті надзвичайно важливим є теоретичний аналіз методології практичної психології.

Раніше [6] ми намагалися розрізннювати наукову, практичну і побутову психологію. В результаті дійшли таких висновків (стисло). Наукова психологія відзначається аналітичним підходом до предмету дослідження, практична – синтетичним. Останній передбачає інтеграцію знань про людину як неповтору соціобіологічну сутність, як індивідуальність. Наукова психологія має справу з абстрактною, середньостатистичною людиною, практична – з конкретною. Кінцевою метою наукової психології є верифікований науковий факт (закономірність, закон); практичної – надання допомоги конкретній людині у її конкретних життєвих обставинах (контексті). Методологічною одиницею наукової психології є метод наукового пізнання (дослідницька методика); практичної – технологія. Спробуємо детальніше розглянути сутність і структуру соціальної технології, порівняти її з методом і методикою.

Практична психологія зазнає впливів як з боку наукової, так і з боку побутової психології, постійно балансуючи між загальнолюдським і специфічним, національним та індивідуальним.

У практичній професійній діяльності психотерапевтів, шкільних психологів, інших представників цієї професії постійно виникають проблеми трансляції загальнопсихологічних законів і закономірностей, методик і технологій до конкретного випадку, конкретної проблеми, до індивідуально неповторної людської особистості. Справа в тому, що індивідуальність поєднує в собі як загальнолюдське, так і унікальне, неповторне. Отже, практикуючий психолог має враховувати це у своїй діяльності.

Практична психосоціальна робота докорінним чином відрізняється від наукової. Якщо в останньому випадку дослідник вивчає певне психічне явище, то предметом його інтересу є, передусім, не конкретна людина, а саме це явище. Психолог-дослідник відшукує загальні закономірності, притаманні багатьом людям. Тому результатом його досліджень є певна норма і межі її варіювання. Історія створення багатьох відомих методик це підтверджує.

Говорячи про діяльність практикуючого психолога, ми маємо відзначити, що у випадку проведення психодіагностичного обстеження усі формальні процедури тестування здійснюються відповідно до вимог методики. Але стратегія інтерпретації отриманих даних докорінно інша. У цьому випадку індивідуальні результати співставляються з уже відомими науковими даними. Таким чином співставляються результати психодіагностичного обстеження конкретної людини за даною методикою з нормами, напрацьованими багатьма дослідниками.

Таке співставлення дає змогу визначити місце обстежуваного у семантичному просторі середньостатистичних показників варіації досліджуваного психічного явища або функції. Результатом співставлення, як правило, є висновок про розвиненість – нерозвиненість певної психічної функції у конкретного обстежуваного у порівнянні з “нормою” (стандартом). Ось тут і виникає протиріччя між загальним (“нормою”) і індивідуальним, неповторним.

Це протиріччя розв’язується у діяльності