Реферат на тему:
Творчість як детермінанта успішності
Постійна потреба в освіті (підвищенні фахового рівня) пов'язана з концепцією людини як носія змін. Широка участь у побудові майбутнього обумовлює загальну потребу в постійному накопиченні знань, навичок. Набуті знання повинні допомагати людині виробити ясний, критичний і усвідомлений погляд на факт, процеси, та соціальні механізми, що викликають кризові ситуації і ускладнюють шляхи створення нової моделі, сформулювати критичні думки у вигляді альтернативних рішень, розвивати й творити потребу в нових знаннях, впевненість у власних силах, вміння продуктивно співпрацювати з іншими, творчо реформувати дійснісьі заради забезпечення життя, гідного кожної людини.
У сучасних умовах удосконалення всіх ланок освіти пов'язане і визначається тими змінами, що відбуваються в науці, техніці, які зумовлюють необхідність постійного підвищення рівня знань кожного.
Які ж основні проблеми процесу гуманізації стосовно вищої школи? Поза всяким сумнівом, це проблема "людини на своєму місці". І того, хто вчить, і того, хто вчиться.
Це проблема свідомої та глибоко професійної селекції майбутніх творців, а відтак - проблема творчої школи.
В повному значенні слів виховання, навчання та освіта як гуманістичні -це виховання, навчання та освіта, що виходять із стратегічного завдання: формувати людину-творця, тобто формувати її такою, якою вона і мас бути згідно ідеї самого поняття "людина". Цей процес може лише водночас здійснюватись з формуванням нових, гуманістичних суспільних відносин і - створенням гуманістичного суспільства. Це показує, якої прискіпливої уваги потребує все, що так чи інакше пов'язане із найскладнішим зі всіх видів суспільного виробництва - з формуванням людей. Як потрібний у процесі навчання,, піклування, розвитку, узагальнення та поширення знань той, по крихітці нагромаджуваний, безцінний досвід вітчизняної та світової педагогіки, який переконує в одному: людей необдарованих, неталановитих, негеніальних немає. На моє глибоке переконання, проблема генія, таланту, обдарування, це, в основному -проблема того соціального грунту, середовища, атмосфери, в яких може (або ж не може) проявити себе людина.
Лише в самодіяльності, в збалансованому та гармонійному співвідношенні народжуються та функціонують такі її органічні складові, як: самосвідомість, самоосвіта, самовиховання, самодисципліна, самоствердження, самообмеження, самоповага, самооцінка, самовіддача, самоконтроль, самодетерміпація, са.мо-покладання, самоздійснення тощо. Наростання таких самовизначень самодіяльності йде по мірі зміщення акценту з моменту індивідуалізації суспільного на усуспільнення індивідуального в діалектично суперечливому процесі соціалізації. Лише наявність та перманентне розширення спектру подібних визначень дозволяє кваліфікувати діяльність як самодіяльність, а суб'єкта її - як людину-творця.
"Людині в її позитивному бутті властива творча психологія, - писав М. Бердяєв. - Вона може бути пригніченою чи прихованою, може бути розкрита, вона екзистенціально властива людині. Творчий інстинкт в людині є безкорисливий, в ньому людина забуває себе, виходить із себе. В цьому сутність творчої психології" (І; 341). Він розглядає творчість як діяльність людини, яка створює нові, оригінальні цінності