Реферат на тему:

Психологія перемоги: віртуальні та реальні чинники

Виборча кампанія „Президент – 2004” вже увійшла в історію як перемога нових технологій „інформаційної війни” над адміністративним ресурсом. Водночас причини перемоги „помаранчевої революції” тлумачаться по-різному. Більшість фахівців вважає, що рушійною силою було гостре невдоволення населення старою владою та розкол правлячої еліти. За нашими спостереженнями, на одному полюсі домінують твердження, що „безпринципність влади довела людей до потворних форм пристосування... і тому пружина, що була гранично стиснута, „вистрілила” у формі абсолютного протесту проти всього, що уособлювала влада” [1]. На іншому полюсі – твердження окремих радикальних лідерів колишньої опозиції, що підсумки виборів визначила домовленість між нинішньою та колишньою владою про надання останній юридичної та фінансової гарантії недоторканності. Можна зустріти також думку, що неофіційні умови допуску Грузії, України та Молдови до Європейського Союзу було визначені ще п’ять років тому: „Вони мали забезпечити Захід транспортним коридором до альтернативних (неросійських) енергоресурсів” [22, c. 45].

Спираючись на міждисциплінарний підхід, спробуємо (на перетині соціальної психології, політології, соціології, іміджелогії та виборчих технологій) визначити реальні й віртуальні чинники, що визначили хід історичних подій. Жодним чином не претендуючи на всеосяжність, зосередимось на цій темі з тим, щоби, як говорив колишній Президент України, „тверезим поглядом” подивитись на те, що відбулося.

Почнемо з простого запитання: „Наскільки несподіваними виявились результати виборчої кампанії? Чи справді не було прогнозів, які б визначили реальну специфіку тоді ще майбутніх подій? Чи це звичайне бажання переможених „переписати історію своєї поразки?”

По-перше, український політолог В. Фесенко вдало спрогнозував участь у президентській кампанії 2004 року принципово нових фігур: „спойлерів” (бар’єрів), що мали працювати проти певного кандидата, „джокерів” (блазнів), що мали відвертати на себе увагу виборців від головного конкурента, та „вегетаріанців”, головною метою яких було вигідно продати свою квоту при формуванні виборчих комісій усіх рівнів [2].

По-друге, піднесення регіональних методів управління до рівня загальнодержавних в ході виборів не спрацювало свого часу навіть у самовпевнених техасців, і вони змушені були враховувати загальноамериканські соціально-психологічні реалії під час виборів президента США. В Україні ж в черговий раз наступили на ті ж самі граблі. Як зауважив Д. Куликов, „брак досвіду політичної боротьби особистісного та управлінського, необхідність засвоєння навичок постановки стратегічних цілей управління реалізацією масштабного політичного проекту та виборчої компанії – головний мінус „Донецької групи” [11]. Дуже дивує, що цей професійно-зважений та політично-незаангажований прогноз, що з’явився в Інтернеті за рік до виборів, не привернув уваги тих, кого він стосувався.

По-третє, можливо, свою роль відіграли певні деформації образу електорату, що склалися на той час у штабі провладного кандидата. Можливо, не випадково з’явилися твердження деяких аналітиків, що „команду В. Януковича підвела надмірна самовпевненість. Штабу В. Ющенка вдалося донести до