РЕФЕРАТ

На тему:

Вчинкові засади рефлексивності:

Універсальність та відповідальність буття.

М. М. Бахтін (1895 — 1975)

Михайло Бахтін, який у першій половині 20-х років тільки-но по-чинав свою діяльність ученого-філолога, переконливо вказав на те, що категорія вчинку має загальнокультурне значення. Заглиблення у філологічні й літературознавчі проблеми дало можливість ученому здобути результати, які виходять за межі його спеціальності та підносяться до рангу значних світоглядних узагальнень.

Із філософських вершин можна побачити й характер усіх психологічних проблем, тобто конкретність логічного осередку психологічної дисципліни. Так, М. Планк і А. Ейнштейн, за своїм фахом Іще більш далекі від психо-логії, побачили в учинку головний вузол світоглядних пошуків людини й таким чином підійшли впритул до вирішення суто психологічних питань. Це сталося і з Бахтіним, тим більше що для його наукових інтересів розробка проблем учинку мала безпосередніше значення.

Отож у середині 20-х років Бахтін розробляв проблему вчинку в його за-гальнотеоретичному, а також філософському значенні. Пафос цього дослідження мав безпосередній стосунок до своєрідної долі психологічної дисципліни. На жаль, рукопис не було завершено, та він погано зберігся. Праця побачила світ через 60 років, уже після смерті автора, під назвою "До філософії вчинку", яку дали їй упорядники.

Кожний психічний феномен, зокрема людська думка з усім її змістом, становить індивідуально-відповідальний вчинок. А з сукупності вчинків складається життя людини. Тому Бахтін називає життя суцільним учинюванням. "Я вчиняю, — зазначає Бахтін, — усім своїм життям, кожний ок-ремий акт і переживання є моментом мого життя-вчинювання. Але цей мо-мент не абстракція. Він уміщує в собі, з одного боку, людську непо-вторність, що виявляється в певний час і в певних умовах, а з іншого — смисловий узагальнюючий момент". Особливу увагу Бахтін звертає на дум-ку взагалі, оцінюючи думку зокрема, їхню вчинкову природу. Все, навіть думка й почуття, є учинок. Дія стає вчинком — особливо тоді, коли набуває морального змісту'. Виникає моральний суб'єкт з відповідною психічною структурою. Бахтін виводить за дужки психологічний, або фізичний, бік людської природи.

У вчинку найбільш значущим Бахтін вважає відповідальність. Але тут постають питання: за що суб'єкт учинку може нести відповідальність, що належить індивідові, а що виходить за його межі — перебуває у самому вчинку? В ньому є трансцендентна активність. Тоді виникає певний ду-алізм пізнання й життя. Інакше, що у вчинку є особове й понадособове? Як вони можуть бути поєднані? Оскільки ми увійшли в "іманентну законність", здійснили акт абстрагування, ми знімаємо з себе індивідуальну відповідальність. Використовуючи термін Ж.Піаже, можна сказати, що відбувається децентрація вчинкового змісту: вчинок виводять за межі суб'єкта, але в цьому разі гинуть і суб'єкт, і вчинок, а отже, й уся “децентрована сутність".

Бахтін зауважує: світ як предмет теоретичного пізнання прагне видати себе за весь світ у