Реферат на тему:

Синдром вигоряння у працівників пенітенціарної системи

У період реформування кримінально-виконавчої системи однією з найважливіших проблем є попередження синдрому „вигоряння” серед працівників виправних колоній. Досі цьому питанню не надавали належної уваги ні науковці, ні керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань. Але проблема існує, отже потребує не тільки наукового вивчення, але й розробки психологічних методів і засобів збереження психічного і соматичного здоров’я працівників кримінально-виконавчої системи.

Підвищений інтерес до людини як суб’єкта праці обумовив увагу дослідників до змін, що відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності [1 – 3; 8 – 11]. Раніше у вітчизняній та зарубіжній літературі вказувалося тільки на позитивне значення трудової діяльності для розвитку особистості, описувалися механізми й умови ефективної професіоналізації людини. З іншого боку, називалися негативні психічні стани, що виникали під час праці, зокрема, такі як стомлення, стрес тощо. Але комплексний вплив професійної діяльності на психічне та фізичне здоров’я особистості лишався „за кадром”.

Порівняно недавно в іноземній, а потім і у вітчизняній літературі з’явилося поняття „емоційне вигоряння”, що віддавна розглядалося як аспект професійної деформації і визначалося як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної марності.

Термін „burnout” (емоційне вигоряння) 1974 року увів американський психіатр Х. Дж. Фрейденбергер для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами в емоційно напруженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Згідно з сучасними уявленнями, під „психічним вигорянням” розуміють стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється у професіях соціальної сфери.

Синдром емоційного вигоряння має три основні складові:

· емоційне виснаження як почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою;

· деперсоналізацію як цинічне ставлення до своєї праці та її об’єктів;

· редукцію професійних досягнень як виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху.

Ці компоненти дещо відображають специфіку тієї професійної сфери, в якій уперше виявили такий феномен. Особливо це стосується другого компонента вигоряння, а саме деперсоналізації, що нерідко відбиває стан сфери соціального обслуговування людей і надання їм допомоги. Дослідження останніх років не тільки підтвердили правомірність цієї структури, але й дозволили істотно розширити сферу її поширення, включивши професії, не пов’язані із соціальною сферою. Це призвело до певної модифікації поняття „вигоряння” та його структури.

Під психічним вигорянням розуміємо професійну кризу, пов’язану з роботою в цілому, а не тільки з міжособистісними стосунками в її процесі. Таке розуміння трохи видозмінило і його основні компоненти: емоційне виснаження, цинізм, професійна ефективність. На нашу думку, якщо з цих позицій розглядати поняття деперсоналізації, то воно має ширше значення. Це негативне ставлення не тільки до клієнтів, але й до праці, її предмета в цілому.

Варто зазначити, що емоційне вигоряння зазвичай вивчається на прикладі професій,