РЕФЕРАТ

На тему:

Спроби введення суб'єктивно-психічного моменту як предмета рефлексологічного дослідження: еклектизм та синтез.

Рефлексологічна теорія психіки, в основі якої лежало вчення про рефлек-торну діяльність організму, була провідною теорією у психології досліджуваного періоду, визначивши пафос останньої. Поряд із провідною течією існувало кілька похідних, більшою або меншою мірою еклектичних течій, які намагалися перебороти "антипсихологізм" рефлексології, допов-нити її визнанням існування суб'єктивного світу людини. Це були не-послідовно рефлектологічні теорії, але при оцінці компонентів еклектичного синтезу рефлекторний принцип завжди брався за основу.

Потяг до різного роду синтезування істотно визначав дух психологічної науки періоду побудови соціалізму в Радянському Союзі. Взагалі ідея філософського еклектичного синтезу була надзвичайно модною. Синтезува-лося все з усім і особливо — наукові течії протилежного характеру.

Нерідко висувалися навіть спеціальні теорії такого синтезу. В цьому сенсі характерними є матеріали дискусії, проведеної методологічною секцією Товариства рефлексології, неврології, гіпнології та біофізики у травні — червні 1929р.

У передмові, написаній редакцією, вказується на значно поширену схильність до синтезування суб'єктивної психології (теза) і рефлексології (антитеза). Встановлюються три види такого синтезу:

1) еклектичний — за принципом "живи та дай жити іншим";

2) абстрагуються загальні ознаки понять протилежностей, що синтезуються. Із них будуються загальні абстрактні поняття. Цей синтез було про-голошено К.М.Корниювим;

3) синтез діалектичний, за яким протилежності синтезуються через їхній розвиток.

Як стверджувалося, синтез є не світ протилежностей, а вищою формою їхньої боротьби. Він здійснюється при домінуючій ролі однієї із протилежностей, розвиток змісту якої, збагачуючись позитивними даними іншої протилежності, вирішує поставлені нею завдання, знімає, зсередини переборює її. Але, подолавши своє заперечення, дана протилежність долає і свою од-нобічність, перестає бути протилежністю, виступає як нова форма розвитку. На шлях такого роду синтезу і стала згадана методологічна секція.

Кожний історичний період має свою творчо-інтелектуальну моду. Еклектизмом характеризується переважно початок нового творчого напряму. Пе-ред тим як стати самим собою, він вдасться до запозичення. Ось чому наведені вище філософські думки вражають схематизмом, беззмістовним конст-руктивізмом, нудною оголеністю діалектичних спекуляцій, у сфері яких час-то відбувалися суперечки між науковими супротивниками.

Логіка історичного розвитку науки вимагала не синтезу суб'єктивної психології та рефлексології, а синтезу психології та діалектики. Справжню творчість не можна було підміняти жонглюванням поняттями, словами — це, природно, не рухало вперед ні науку, ні філософію. Замість декларацій треба було здійснити внутрішній поступальний хід психології, поставити на справжній науковий шлях вивченій фактів. Але, з іншого боку, слід було усвідомити методологію науки, а провідні принципи.

Найбільш громіздким із синтезів цього періоду виявилася психоневрологія, що була задумана як комплекс наук про поведінку людини.

Щодо компонентів психоневрології точилися тривалі дебати. Одні авто-ри вводили в це поняття анатомію та фізіологію нервової системи, невропатологію, психіатрію і психогігієну, психологію, психотехніку, педологію. Такий безмежний обсяг змісту психоневрології, природно, викликав чис-ленні заперечення,