Реферат на тему:

Соматоформні розлади

Передумови. Соматоформні розлади виділяються серед інших захворювань відносно їх значущості для особи і витрат на медичне обслуговування, в той же час підготовка психіатрів в багатьох школах не припускає придбання знань і досвіду роботи в цій сфері.

Мета. Проаналізувати дані про поширеність, зниженні рівня життєдіяльності і про матеріальні витрати, пов'язані з лікуванням соматоформных розладів, і з'ясувати, чому психіатри не надають їм значення. Метод. Вибірковий огляд основних літературних джерел.

Результати. Зосередженість уваги психіатрів на так званих важких психічних захворюваннях приводить до низької пріоритетності соматоформных розладів. Деякі фахівці по плануванню охорони здоров'я помилково зв'язують тяжкість розладів з діагнозом, а не з рівнем потреб і обмеженням рівня життєдіяльності. Внаслідок цього виникають недоліки в організації психіатричної служби.

Висновки. Соматоформним розладам надаватиметься більше значення в тому випадку, якщо підвищиться пріоритетність досліджень, що проводяться на високому науковому рівні, і адекватної підготовки фахівців, а Королівські коледжі Великобританії будуть і далі інформувати населення про серйозність цієї патології. При наданні допомоги фахівці повинні виходити не зі встановленого діагнозу, а більшою мірою керуватися необхідністю задоволення потреб, пов'язаних з розладом. У багатьох пацієнтів, що направляються до терапевтів і хірургів, наголошуються хронічні соматичні скарги, які неможливо зрозуміти або пояснити наявною органічною патологією. Наприклад, не менше ніж у половини хворих, що звертаються у відділення гастроентерології територіальної лікарні загального профілю, не знаходять соматичного захворювання, відповідного їх скаргам (Hamilton et al., 1996). Часто після виписування вони повертаються до своїх лікарів загальної практики, сподіваючись на можливість редукування симптоматики, але катамнестические дослідження показують, що в більшості випадків у них залишаються соматичні симптоми і наголошується зниження рівня життєдіяльності (Mayou et al., 1994). Якщо у таких хворих з'являються скарги, що зберігаються протягом більше шести місяців, їм вже важко допомогти, а при зниженні працездатності вони можуть потребувати пенсійному забезпеченні (Sharp et al., 1994). У більшості з них симптоматика відповідає діагностичним критеріям соматоформных розладів.

У зв'язку з тим, що такі розлади є поширеними і важкими порушеннями, до їх лікування частіше повинні притягуватися психіатри або медичні психологи. В справжній роботі ми обговорюємо причини, чому цього не відбувається, і розглядаємо можливості усунення цього недоліку. Поширеність соматоформных розладів. Епідеміологічні дослідження хронічних соматоформных больових розладів і синдрому хронічної утомленості, проведені в системі первинної медичної допомоги, виявили надзвичайно широку поширеність цієї патології. Наприклад, в дослідженні Всесвітньої Організації Охорони здоров'я Gureje і його колеги (1998) знайшли, що 22% користувачів первинної ланки медичної допомоги скаржилися на постійні болі і що у осіб, страждаючих болями, частіше, ніж у пацієнтів, їх не випробовуючих, наголошувалися тривожні або депресивні розлади, а також значне зниження рівня функціонування. Такий же високий показник поширеності синдрому хронічної утомленості був виявлений