Реферат на тему:

Психосоматичний підхід до проблем адаптації

Сьогодення вимагає глибокого осмислення реалій та трансформацій суспільного життя з урахуванням положень нової парадигми, яка містить у собі категорії ірраціонального, несвідомого та підсвідомого, що раніше було поза межами раціонального знання. В якості суб’єкта суспільних перетворень за умов зміни відносин держави й індивіда, суспільства й особистості виступає людина у всій сукупності своїх якостей – і тілесних, і духовних.

Штучному відокремленню, відчуженню психічної сфери від біологічного, тілесного субстрату в пошуку відповіді на запитання щодо цінності та якості особистого і суспільного життя перечить комплексний психосоматичний підхід. Тому на сучасному етапі розвитку науки людина розглядається як біопсихосоціальна система, що існує в складному мінливому соціумі. За даними сучасних досліджень, в усьому світі щороку зростає кількість непсихотичних психічних (тобто соціально детермінованих) розладів. Однак дійових заходів для подолання цієї проблеми не вживається [2; 5; 7 – 11].

Певний баланс між особистістю й суспільством, що існував досі, порушено. Нові умови життя та соціальні реалії вимагають нових методів розв’язання протиріччя сучасної цивілізації, яка полягає у розриві між рівнем невпинно зростаючих соціальних потреб особистості в гідному житті та самореалізації сутнісних сил й обмеженими можливостями задоволення їх у межах соціальної реальності.

Суспільство загалом і окремий індивід зокрема опинилися перед проблемою, від розв’язання якої суттєво залежать темпи соціального прогресу, цінності й духовні принципи майбуття. Ця проблема полягає в необхідності виробити нові соціальні технології, що дозволять людині не тільки пристосуватися й адаптуватися до нових умов із мінімальними духовно-особистісними втратами, а й здобути нові життєві опори, які забезпечують якомога повнішу самореалізацію гідним чином, без жодного обмеження прав особистості й насильства над її духовним світом.

Нові соціальні техніки й технології мають ґрунтуватися на суттєво іншому принципі суспільного розвитку. Він повинен передбачати радикальний поворот суспільства до особистості, захисту її життєвих (психічних та фізичних) сил. Якщо раніше перевага віддавалася інтересам суспільства, тобто особистість виявлялася підім’ятою суспільством і мусила підпорядковувати свої інтереси суспільній необхідності, а суспільство, у свою чергу, «обслуговувало» державу, то нині суспільний прогрес залежить від того, наскільки успішним буде «перевертання піраміди», встановлення зворотного співвідношення — не суспільство й особистість для держави, яка має необмежену владу над особистістю, а держава для суспільства і суспільство для особистості, для кожного окремого індивідуума. Майбутнє за тим суспільством, яке зможе надати всім особистостям, котрі його складають, соціально рівні стартові умови, розмаїття життєвого вибору, оптимальні умови самореалізації у різних ролях і функціях. Кожен член суспільства має самостійно обирати свою роль та функції, знаходити себе в них. Суспільство лише створює можливості для вільного вибору і допомагає кожній людині гідно пройти свій життєвий шлях.

Соціальне конструювання, спроби широкого запровадження відповідних соціальних технологій залишатимуться на рівні