Реферат
на тему:
Історія вивчення сірих лісових ґрунтів та проблема їх генези
Переважаючим типом ґрунтів Лісостепової зони є сірі лісові ґрунти, на які припадає близько 6% площі всіх сільськогосподарських угідь України. Перехідне положення між підзолистими ґрунтами та чорноземами, багатогранність у вивченні питань генези та еволюції цих ґрунтів, проблематика їх класифікації та ряд інших питань викликали та викликають велике зацікавлення видатних учених минулих століть та сьогодення. Актуальність дослідження сірих лісових ґрунтів зумовлена і тим, що поруч з високою природною родючістю, ґрунт швидко втрачає свої позитивні властивості при нераціональному сільськогосподарському використанні. Тому, покращання родючості цих ґрунтів потребує аналізу раніше отриманих даних та використання їх в подальших досліджень.
Перші відомості про сірі лісові ґрунти були опубліковані в другій половині ХІХ століття В. В. Докучаєвим і Ф. І. Рупрехтом. В. В. Докучаєв виділив найбільш типові риси їх будови: наявність “листяної повсті” та горіхуватого горизонту, який поступово переходить в материнську породу [7]. Згодом К. Д. Глінка вперше звернув увагу на характер розподілу гумусу у вертикальному ґрунтовому профілі даних ґрунтів і на його різке зменшення з глибиною в порівнянні з чорноземом [6].
Дослідженням сірих лісових ґрунтів займався І. К. Фрейберг, який вивчав закономірності їх поширення в залежно від рельєфу. В працях І. К. Фрейберга вперше подані дані валового хімічного складу сірих лісових ґрунтів. Однак, аналізувалися лише верхні горизонти ґрунту.
І. К. Фрейберг вперше описав характерні особливості цих ґрунтів, показав суттєві відмінності між сірими лісовими ґрунтами типового та північного лісостепу, зробив спробу знайти нішу даних ґрунтів в класифікаційній схемі, в першу чергу за показниками їх продуктивності. Важливо підкреслити, що дослідження І. К. Фрейберга мали комплексний характер і базувалися на докучаєвських методах [2. – С. 9–10].
Неповнота досліджень сірих лісових ґрунтів цього періоду полягала в недостатній характеристиці їх фізико-хімічних та хімічних властивостей. Хімічні аналізи проводили лише в окремих випадках у зразках відібраних з верхніх горизонтів.
Вже в 1939 році було проведено перше узагальнення матеріалів про сірі лісові ґрунти М. М. Розовим та І. В. Тюріним [15, 18]. На основі аналізу власних даних про склад гумусу сірого лісового ґрунту лісостепу було зроблено важливий для поняття генези висновок, що гумус цих ґрунтів сформований в сучасних умовах ґрунтоутворення, і не містить ознак „залишкового” гумусу чорноземів.
Головною метою досліджень цих вчених було вивчення проблем генези та класифікації сірих лісових ґрунтів. Менше уваги надавалось вивченню їх фізико-хімічних властивостей. Проте, для вирішення багатьох наукових та практичних питань необхідне глибоке та різностороннє вивчення складу та властивостей сірих лісових ґрунтів.
Саме в післявоєнні роки продовжували досліджувати не лише сірі лісові ґрунти в цілому, а й окремі їх властивості, ознаки та процеси російські та українські вчені: А. А. Завалишин,