Реферат на тему:

Ступені токсичності деяких складових пестицидів та стимуляторів росту рослин для медоносних бджіл

Відомо, що серед усіх сільськогосподарських тварин медоносні бджоли є найбільш чутливими до забруднення навколишнього середовища. Навіть незначна концентрація токсичної речовини у ґрунті, воді, повітрі, нектарі або пилку медоносних рослин часто призводить до масового ураження та загибелі цих комах. Крім того, знаючи ступінь токсичності тієї чи іншої речовини для медоносних бджіл, можна судити про її токсичність і для людини [4].

Метою роботи було визначення ступеня оральної та контактної токсичності для бджіл деяких речовин (гліфосату, 2,4 — діхлорфеноксіоцтової кислоти, метсульфурон метилу, ацетохлору, тріадімефону, фосетилу алюмінію та лямбда-цигалотрину), які входячи до складу багатьох пестицидів та стимуляторів росту рослин, широко застосовуються у сільському господарстві України та інших країн світу [1,2].

У дослідах використовували медоносних бджіл (Apis mellifera) української степової породи, одержаних від здорової сім’ї з експериментальної пасіки лабораторії якості та безпеки продукції АПК, НАУ.

Діапазон робочих концентрацій для кожної з досліджуваних речовин визначали емпірично, шляхом проведення серії попередніх досліджень на невеликих (10-15 шт.) групах бджіл.

Визначення оральної та контактної токсичності досліджуваних речовин проводили у лабораторних умовах методами групової обробки. Тривалість періоду спостереження — 48 год. [3,5].

При визначенні контактної токсичності розчином досліджуваної речовини обробляли листи фільтрувального паперу, на один лист витрачали 2 мл робочого розчину. Листи підсушували протягом 1 год. та поміщали у садки для бджіл відповідної групи. Для контрольної групи листи обробляли розчинником, що використовувався у цьому досліді.

Бджіл для досліду відбирали з однієї гніздової рамки, струшуючи у контейнер, виготовлений з металевої сітки, який поміщали в ексикатор та обробляли бджіл чистим СО2 протягом двох хвилин для тимчасової втрати рухливості. Потім їх відразу переносили до садків, виготовлених з металевої нержавіючої сітки з шириною ячейки 3,5 мм, дно яких було застелене фільтрувальним папером. До кожного садка поміщали по 20 бджіл, яких годували досхочу 50 %-ним цукровим сиропом з пластикових годівниць. Усього сформували шість груп бджіл: одну контрольну та п’ять дослідних. У кожній групі було 3 садки, які з бджолами ставили у термостат з системою пасивної вентиляції, де підтримували температуру плюс 32 °С та відносну вологість 35-70 % [6].

При визначенні оральної токсичності до 50 %-ного цукрового сиропу, який згодовували бджолам дослідних груп, додавали різну кількість відповідної речовини. Сироп згодовували з пластикових годівниць, які перед постановкою у садки зважували. Для визначення втрати маси годівницями за рахунок випаровування вологи у термостат також поміщали садки без бджіл з попередньо зваженими годівницями з сиропом.

Масу з’їденого бджолами корму визначали за різницею маси годівниць до та після проведення досліду, при цьому враховували втрату їх маси за рахунок випаровування вологи.

Підрахунок загиблих та уражених бджіл при визначенні оральної та