Обов'язкове і добровільне страхування

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добро-вільне й обов'язкове. Класифікацію страхування за формами проведення унаочнює рис. 1.

Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страхо-виком будуються на добровільних засадах і оформлюються дого-вором страхування. Згідно із Законом України «Про страхуван-ня» договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі стра-ховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а да-лі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхуван-ня, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком того чи іншого виду добро-вільного страхування. Правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно рі-зними. Тому страхувальник має змогу обрати найбільш прийнят-ний для себе варіант страхування і, відповідно, — страховика. Страховик, у свою чергу, не залишається пасивною стороною, він також має право обирати: прийняти на страхування запропонова-ний страхувальником ризик чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страхування, викладені у правилах.

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов'язковому страхуванні — інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснює-ться на підставі відповідних законодавчих актів, якими передба-чено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; перелік стра-хових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України «Про страхування» форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страху-вання визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладанні договору обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру»,

адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страху-вання, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законо-давчими актами.

Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страху-вальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не в праві відмо-вити йому в цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задовольняв єдиний страховик — Держстрах, проведення обов'язкового страхування не супроводжувалося укладанням до-говорів. Нині оформлення договорів страхування є обов'язковим у будь-якому випадку.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію.

У Законі України «Про страхування» наведено перелік 33 ви-дів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов'язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних праців-ників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фі-нансуються з Державного бюджету України) на випадок Інфіку-вання вірусом імунодефіциту людини при