Реферат на тему:

Звуконаслідувальні дієслова як засіб вираження категорії кратності

Для звуконаслідувальної дієслівної лексики характерні наступні тенденції, зокрема: 1) вивчення дієслів звучання у рамках аналізу сполучуваності звукономінуючих дієслівних лексем на синтагматичному та парадигматичному рівнях (Т. Виноградова, О. Григоренко), 2) вивчення дієслів звучання на матеріалі декількох мов (Л. Виздога, М. Сергєєва, І. Гаценко), 3) аналіз мікрогруп у межах тематичної групи звучання (І. Курлова); 4) аналіз дієслів звучання у рамках комплексного дослідження звукономінуючої лексики (Н. Бартко, С. Воронін, Н. Львова).

Результати аналізу звуконаслідувальної лексики показали, що існує два основних напрямки їх дослідження: а) вивчення лексичного значення дієслів як сукупності семантичних компонентів у рамках системного аналізу лексики та б) вивчення категоріальної семантики дієслів звучання із використанням методів концептуального аналізу.

У сучасному мовознавстві вже не викликає сумніву те, що мовний знак не утворюється довільно, оскільки на думку більшості лінгвістів, виникнення мови базується на звуковідображенні або фонетичній мотивованості. Звуковідображувальна лексика складається із звукосимволічних слів (із неакустичним денотатом) та звуконаслідувальних слів (з акустичним денотатом), котрі з’являються у результаті пізнавальної діяльності людини, яка “характеризується сприйняттям передусім предметів, які рухаються і звучать” [5, 54].

Звукосимволізм є “закономірним, довільним, фонетично мотивованим зв’язком між фонемами слова та незвуковою (неакустичною) ознакою денотата (мотиву), що лежить в основі номінації [3, 166]. Звукосимволічні слова часто позначають види руху, форму, міміку, величину, фізичний та емоційний стан людини чи тварини, наприклад: bulb, chew тощо.

Звуконаслідування – це закономірний, довільний, фонетично мотивований зв’язок між фонемами слова і акустичною ознакою денотату, яка лежить в основі номінації [3, 165-166]. Значну частину всіх звуконаслідувальних слів різних мов складають мультиплікативи та співвідносні з ними семельфактиви [4, 44-68]. Цю закономірність В. Храковський формулює таким чином: “одна з універсальних особливостей лексичних мультиплікативів (і семельфактивів) полягає в тому, що, <…> це слова здебільшого, якщо не виключно, звуконаслідувальні за своєю основою” [6, 26].

Досліджуючи німецькі “звуконаслідувальні словосполучення, елементи яких відрізняються тільки своїм вокалізмом”, Г. Пауль аналізує здебільшого мультиплікативи flimmern und flammern ‘мерехтіти’, klippen und klappen ’стукати’, klippern und klappern ‘тріскати’, klistern und klastern ‘хлопати’, knistern und knastern ‘потріскувати’, knirren und knarren ‘скрипіти’, < ... > rischeln und rascheln ‘шелестіти’ [5, 220-221].

Говорячи про можливість існування слів, у яких подібні значення поєднуються із подібними незалежно від їх походження, Р. Якобсон також використовує здебільшого мультиплікативи: bash ‘вдаряти’, dash ’жбурнути’, lash ‘вдаряти батогом’, plash ‘хлюпатись’, splash ‘бризкати’ <…> [7, 112]. Осмисленню даної проблеми в англійському мовознавстві сприяли також роботи Л. Блумфілда, Х. Марчанда, М. Кузнєцова, Ю. Скребньова.

Звуконаслідувальні слова є умовною імітацією звуків навколишньої дійсності за допомогою фонетичних засобів (наприклад, splash – ‘cause (a liquid) to fly about in drops; make (sb or sth) wet’ [8, 847],