Реферат на тему:

Особливості тавтологічних зворотів в арамейській поезії

Вивчаючи проблему тавтологічних зворотів в українській мові, ми зустрічаємо не так багато тавтологій, що були запозичені з інших мов. Головним чином, це біблеїзми – звороти, що увійшли до української мови через Біблію. Проте біблійні тавтології ввійшли не тільки до української мови, а й до мов багатьох народів, що історично сповідують християнство (переважно, це мови індоєвропейської сім’ї). Цікаво зауважити той факт, що процес адаптації біблійних тавтологій в різних мовах відбувається майже однаково: одні звороти просто калькуються, інші – зазнають трансформації. В цій статті ми розглянемо обидва типи тавтологічних зворотів.

Слід зауважити, що в деяких випадках процес трансформації проходив кілька етапів: з давньоєврейської мови вони були перекладені на арамейську, з арамейської – на давньогрецьку, з давньогрецької – на старослов’янську, а потім – на українську. Однак, пройшовши такий складний процес, ці тавтології не адаптувались за допомогою відповідних мовних засобів, а калькувались. Такою тавтологією є вираз „на віки віків”, що виглядає дещо абсурдно з точки зору граматичної конструкції: виходить, що віки належать вікам. Причини, чому ці звороти не зазнали мовної адаптації (до того ж, не тільки в українській мові), ми спробуємо з’ясувати.

Вивчаючи арамейську поезію (точніше – арамейські переклади біблійної поезії, що містять багато самобутніх елементів), я неодноразово звертав увагу на надзвичайно різноманітне і часте використання тавтологій. Ці тавтології інколи дуже важко перекласти на будь-яку індоєвропейську мову, і якщо вираз „на віки вічні” знайшов відображення в грецькій мові, а через неї в латинській[1] та інших європейських мовах, то більшість тавтологічних конструкцій довелось би передавати шляхом парафразування. Проте вплив арамейських тавтологій на мови народів християнського світу все ж обмежений, тому маємо намір розглянути ці тавтологічні конструкції як феноменальне мовне явище, що має свою власну цінність, незалежно від впливу на індоєвропейські мови.

Арамейська мова є однією з найдавніших відомих мов, що залишили по собі численні пам’ятки писемності. Оскільки вона належить до однієї групи з аккадською мовою, то арамеомовні документи писалися клинописом, з якого потім сформувалось власне арамейське консонантне письмо, яке згодом витіснило палеоєврейське. Арамейська мова набула особливого поширення на Близькому Сході ще в добу Ново-Вавилонського царства (612-539 рр. до н.е.), а добу могутньої імперії Ахеменідів (539-331 рр. до н.е.) вона мала статус офіційної мови перських правителів. Саме в цей період деякі уривки арамейською мовою були включені до Старого Заповіту (головним чином у Книзі Ездри та Даниїла). Лише починаючи з кінця IV ст до н.е., вона витісняється грецькою, але залишає статус lingua franca аж до епохи арабських завоювань (VII ст.).

Особливу зацікавленість для філологів, істориків та богословів становлять так звані таргуми – перклади Старого Заповіту арамейською