Реферат на тему:

Спеціалізація і концентрація цукробурякового виробництва

Одним із важливих напрямів підвищення економічної ефективності аграрного сектора і зокрема галузі буряківництва є оптимальна спеціалізація та концентрація виробництва. Конкретні форми цього процесу постійно змінюються й удосконалюються залежно від розвитку продуктивних сил цукробурякового виробництва і підвищення рівня його усуспільнення. На сучасному етапі розвитку реформовані сільськогосподарські підприємства в основному зберегли риси багатогалузевості та розпорошеності, що стримує науково-технічний прогрес, гальмує інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності. Щоб та чи інша галузь ефективно розвивалася, пріоритетного значення набувають завдання її інтенсифікації та підвищення прибутковості й рівня рентабельності. В аграрному секторі — це спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва та переведення його на індустріальну основу.

Дослідженнями встановлено, що великі спеціалізовані господарства мають можливість широко впроваджувати нові науково-технічні досягнення, здійснювати найвигідніший розподіл і кооперацію праці між окремими внутрішньогосподарськими структурами, вдосконалювати технологію виробництва та організацію праці. Відомо, що великі бурякосійні господарства здебільшого очолюють кваліфіковані керівники, укомплектовані професійними кадрами, а це дає змогу здійснювати діяльність на науковій основі. У таких господарствах вищий рівень механізації й автоматизації виробничих процесів, що загалом сприяє скороченню затрат праці на виробництво одиниці продукції. Тут значно ефективніше використовується основний засіб виробництва — земля, матеріально-технічні та трудові ресурси.

До 1991 року в Україні проведено значну роботу з поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва у сільськогосподарських підприємствах, раціонального територіального розміщення виробництва з урахуванням потреб у продукції, забезпечення переробних підприємств сировиною, а також відповідно до природноекономічних умов різних районів і зон.

Починаючи з 2000 року, в Україні реформовано 11,4 тис. КСП, на базі яких створено 14,7 тис. нових агроформувань, із них приватних підприємств — 2901, товариств з обмеженою відповідальністю — 6138, акціонерних товариств — 623, сільськогосподарських кооперативів — 3325, селянських (фермерських) господарств — 1254, індивідуальних господарств — 500.

Глибинні організаційно-економічні зрушення, які відбуваються у процесі реформування аграрного сектора, в тому числі й цукробурякового підкомплексу, суттєво змінюють концептуальні підходи до спеціалізації та концентрації виробництва цукровмісної продукції. Відбувався перерозподіл земель, порушилися освоєні протягом багатьох років науково обґрунтовані сівозміни, розладналися інтеграційні процеси у цукробуряковому виробництві. Все це негативно позначається на економіці бурякосійних господарств і цукрових заводів. Проте й після реформування ефективність буряковиробництва в окремих господарствах залишається стабільною. Це, насамперед агрофірма "Світанок" Васильківського району Київської області, де врожайність цукрових буряків на площі 1000-1200 га становить 70-90 т/га. До таких слід віднести СВК агрофірму "Перемога", ПСП "Дніпро" Кагарлицького району.

Водночас за нинішнього розміщення цукрових буряків мають місце суттєві недоліки, які негативно впливають на розвиток галузі. Суть їх полягає в тому, що більшість господарств, які розміщенні на близьких відстанях від цукрових заводів, не спеціалізовані як бурякосійні, виробництво цукросировини у них не доведено до оптимальних обсягів.