Реферат на тему

Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження. Управління регіональною економікою: цілі та завдання.

Зміст

Вступ

У системі головних чинників функціонування народного господарства чи не найголовніше місце займають питання просторової локалізації його складових елементів — галузей, підприємств та їхніх територіальних поєднань. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції, що зумовлює економію витрат і, як наслідок, низьку собівартість продукції у виробника. Таким чином, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників економічного зростання країни.

Розміщення продуктивних сил (РПС) — це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів господарства. [1]

Головним завданням РПС є коректна постановка просторових задач і розробка теоретичних засад, необхідних для практичного вирішення завдань раціоналізації просторового розосередження населення й виробництва.

Предметом РПС є просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому.

Об’єктами вивчення є такі елементи просторової (територіальної) організації суспільства, як природоресурсний, людський і трудо-ресурсний потенціал, так і регіонів усередині країни, галузеві й міжгалузеві комплекси, виробнича та соціальна інфраструктура, окремі підприємства та їх територіальні поєднання тощо.

Метою науки є всебічне (економічне, демографічне, екологічне) обґрунтування як перспективного розміщення продуктивних сил, так і вдосконалення їх сучасного характеру шляхом оптимізації досліджуваного просторового об’єкту до наявного економічного й географічного оточення.

Таким чином, РПС — це наукова дисципліна, що обґрунтовує оптимальне розташування господарських об’єктів з метою максимізації прибутку від виробництва окремими суб’єктами, їхніми групами, у межах регіонів і народногосподарського комплексу в цілому.

Регіональна економіка — це наука, що обґрунтовує, розробляє й впроваджує в практиці певні моделі розміщення елементів виробництва, а також ринкову, соціальну та виробничу інфраструктуру. [1]

1. Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження.

Питання розміщення виробництва увійшли в коло розгляду економічної науки ще на початку XIX ст. Спочатку ці питання ставилися досить примітивно: формулювались окремі практичні рекомендації, за допомогою яких підприємець міг більш вигідно вибрати місце для свого підприємства.

Започаткував теорії розміщення виробництва німецький економіст Йоган Тюнен (1783—1850) У своїй роботі «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії» він заклав основи теорії розміщення аграрної економіки. Цю тритомну працю вперше було видано 1826 р. в Гамбурзі, й досі вона зберігає своє методологічне значення для вивчення проблем розміщення сільськогосподарського виробництва.

Застосовуючи метод абстракції, Й. Тюнен змоделював гіпотетичну ізольовану державу. Вона складається з одного міста, розташованого в центрі великої, абсолютно однорідної у всіх напрямках рівнини,

щоб виявити вплив саме чинника відстані на вигідність ведення сільського господарства і транспортування продукції галузі. У такій державі навколо міста утворюються