прогресивної техніки і технологій, кредит сприяє скороченню важкої і низькокваліфікованої праці, зростанню продуктивності суспільної праці та доходів трудящих. Кредит сприяє покращеню стану споживчого ринку у відповідності з пріоритетом соціальної політики. В цій сфері вагома роль тих кредитів, які спрямовуються в галузі виробництва товарів народного споживання, торгівлі тощо., пільгове кредитування сільського господарства. Велике соціальне значення має споживчий кредит, який сприяє більш швидкому зростанню життєвого рівня населення.
Підводячи підсумки, слід зазначити, що головна роль кредиту у відтворені ВНП полягає в наступному: по - перше, кредит забезпечує неперервність відтворювального процесу; по - друге, виступає фактором його прискорення; регулює пропорційність відтворення складових частин ВНП. Крім того, кредитні відносини, сприяючи впровадженню досягнень НТП у виробництво, забеспечують покращення якісного складу ВНП, і що найголовніше, сприяють досягненню основної мети суспільного відтворення - підвищенню добробуту народу.
4. Особливості кредитної системи в Україні.
Якщо звернутися до сукупності кредитних відносин в цілому, то на їх функціонування здійснює великий вплив система економічних відносин суспільства, і впершу чергу відносини власності, які визначають характер руху кредитних ресурсів в масштабах суспільства. Це виявляється у впливі на організацію акумулювання і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а через механізм кредитування - на характер руху кредитних ресурсів в конкретній кредитній угоді.
Сьогодні Україна намагається перейти від планової, командної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Здійснюється переорієнтація в кожній сфері економічного життя країни, в тому числі і в кредитній, де істотно змінився характер і напрямки руху кредитних відносин. Але щоб глибше з’ясувати ці зміни, необхідно розглянути, яким же був рух кредитних ресурсів за умов командно-адміністративної системи.
При плановій централізованій економіці кредит трактується як рух позичкового фонду суспільства, єдиним власником якого виступала держава. У зв’язку з тим, що учасники кредитних відносин були головним чином суб’єктами суспiльної власності, державні органи планували і централізовано регулювали в основному адміністративними методами рух позичкового фонду. При цьому майже не враховувались інтереси суб’єктів кредитної угоди, форми руху кредитних ресурсів були досить одноманітними: держава фінансувала банки, банки кредитували підприємcтва. Це призводило до кредитного перенасичення господарств, що виявлялося в незабезпеченні кредиту, в порушенні його поворотності і списуванні боргів. В результаті дотримання принципів кредитування ставало неможливим.
Сьогодні значна частина позичкового фонду все ще залишається власністю держави. В той же час здійснюється перехід від детального планування кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть державної власності. Це привносить елемент стихійності в рух позичкового фонду. Він все більш набуває децентралізованого характеру. Дані зміни зумовлені перш за все розвитком відносин власності, зокрема наділенням державних підприємств більш широкими правами розпорядження власними коштами у зв’язку з переходом до функціонування на засадах самофінансування, а також розвитком повного госпродрозрахунку, державних банків і процесом їх акціонування. Ці учасники кредитних відносин в нових