В тихохідних малооборотних двигунах можна використовувати висококиплячі важкі фракції нафти. Для тихохідних дизелів, з числом обертів від 200 до 500 об. в хвилину, використовують палива, що являють собою залишки від перегонки нафт (мазут), що одержують після відбору бензинових, гасових і газойлевих фракцій. Для стаціонарних двигунів з середнім числом обертів від 500 до 1000 в хвилину, необхідні палива дистилятного типу.

2.2.3 Коксування. Здатність палива до нагароутворення наближено характеризується його коксуванням, тобто кількістю коксу (в %), що залишається після випарення наважки палива в тиглі при температурах біля 500єС в приладі для визначення коксування.

Для деяких сортів дизельного палива прийнято визначати коксування в 10%-му залишку від перегонки палива. Чим вище коксування палива, тим більшого утворення нагару можна очікувати.

Важкі малооборотні стаціонарні дизелі можуть працювати успішно, якщо коксування палива не перевищує 4%. Для двигунів з числом обертів від 300 до 500 в хвилину необхідні палива, коксування яких не вище 3%. Коксування палив для швидкохідних дизелів не повинно перевищувати 0,05-0,1%.

2.2.4 Вміст сірчистих сполук. При згоранні палива, що містить сірчисті сполуки, отримують SO2 і SO3, що утворюють з водою, яка конденсується на найбільш холодній частині стінок гільз циліндрів, відповідні кислоти.

Вміст сірки в дизельних паливах для швидкохідних двигунів повинен бути меншим, ніж в паливах для двигунів з малим числом обертів /1/.

2.3. Властивості дизельних палив, пов’язані з роботою системи подачі палива.

2.3.1.В’язкість. В’язкість дизельних палив, що використовуються для автомобільних і тракторних двигунів, повинна бути не нижче 0,5 і вище 6сст при 20єС для зимових і 3,5 і 8сст для літніх умов роботи.

В стаціонарних двигунах можуть використовуватись палива більш високої в’язкості внаслідок того, що в них можливий підігрів палива теплом відходячих газів або іншим джерелом тепла.

2.3.2 Температура застигання. Температура застигання – важливий параметр оцінки палив, призначених для двигунів, що працюють на відкритому повітрі. Для палив, що використовуються в швидкохідних двигунах тракторів і автомобілей, велике значення має не тільки температура повної втрати їх рухливості, але й та температура при якій в паливі з’являються перші кристали парафіну (температура помутніння). Останнє важливо тому, що кристали парафіну які виділяються можуть забивати фільтри, через які обов’язково фільтрується паливо з метою видалення механічних домішок.

Для літнього палива температура помутніння і застигання повинна бути не вища -5єС і -10єС, для зимового сорту не вище –35 і 45єС відповідно. Температура застигання арктичного дизельного пального не повинна перевищувати -60єС.

Низької температури застигання досягають або вибором нафт і підбором фракцій, із яких отримується паливо або додаванням до нього спеціальних присадок.

Палива для стаціонарних двигунів можуть мати більш високу температуру застигання.

2.3.3 Вміст механічних домішок. Вміст їх в паливі для стаціонарних двигунів не повинен перевищувати, 0,01%. В паливі для швидкохідних двигунів механічних домішок бути не повинно.

2.3.4 Вміст води. В тяжких моторних паливах допускається не більше 1-2%, в той час як в паливах, що використовуються для швидкохідних дизелів, води не повинно бути.

2.4 Фізико-хімічні властивості сировини.

Вода (оксид водню) Н2О, мол.м. 18,016, простіша стійка сполука водню з киснем. Рідина без запаху, смаку і кольору. Ткип.=100єС, Тпл.=0єС, с при 20єС = 0,998г/смі. Вода добре розчиняє полярні речовини і дисоціює на іони. Звичайно розчинність зростає з підвищенням температури, але іноді температурна залежність має більш складний характер.

Бензин “Галоша”. Бензини-розчинники, в основному вузькі бензинові фракції прямої перегонки нафти або вторинних процесів її термокаталітичної переробки. Найважливіші вимоги до них – достатня леткість і мінімальний вміст летких домішок.

Мочевина (карбамід) СО(NH2)2, Мr = 60,06 – кристали (тонкі ігли або прості призми) без кольору і запаху, холодящі на смак; Тпл.=132,7єС. Мочевина розчинна в воді, спиртах, рідкому аміаці і сірчистому ангідриді, малорозчинна в ефірі, нерозчинна в хлороформі. Для водних розчинів характерна здатність до пересичення і розчинення в воді.

Метиловий спирт (метанол, карбінол, деревинний спирт) СН3ОН, Мr = 32,04 – безколірна легкорухома рідина з запахом, подібним до запаху етилового спирту. Тпл.=-97,88єС; Ткип.=64,509єС. Метиловий спирт змішується у всіх співвідношеннях з водою, а також з спиртами, бензолом, ацетоном і ін. органічними розчинниками, горить слабо-голубим полум’ям. Метиловий спирт використовується як добавка до рідких палив для підвищення ОЧ і для приготування розчинників.

Метиловий спирт – сильна отрута. Попадання в середину 5-10мл метилового спирту призводить до тяжкого отруєння, а 30мл і більше – до смерті. В пароподібному стані сильно подразнює дихальні шляхи і слизові оболонки очей, проникає через шкіру, вражає зорові нерви і сітчатку ока.

Етиловий спирт (етанол, метилкарбінол, винний спирт) С2Н5ОН, Мr = 46,07 – безколірна легкорухома рідина з пекучим смаком і характерним запахом. Тпл.=-114,5єС; Ткип.=78,39єС.

Етиловий спирт широко застосовується в різних областях народного господарства в якості розчинника в різних галузях промисловості (лакофарбній, фармацевтичній та ін.).

Даний спирт – наркотик збуджуюче діючий на організм, довга його дія на організм може викликати тяжкі органічні захворювання нервової системи, органів травлення, серцево-судинної системи, печінки та ін.

Петролейний ефір – суміш легких вуглеводнів С5-С6, отримується із попутніх нафтових газів і легких фракцій нафти, а також кристалічно (синтезом нафти із СО і Н2 при середньому тиску). Безколірна рідина з початком кипіння не > 40єС і кінцем кипіння не > 70єС. Використовують в якості розчинника жирів, смол, деяких ефірів і т.д. Петролейний ефір – розчинник в лабораторних умовах.

Ізооктан (2,2,4-триметилпентан), Мr=114,22, СН3С(СН3)2СН2СН(СН3)СН3 – прозора безколірна рідина, що нагадує по