У 1872 році британський фармакологі Ферзер виділив із строфанту кристалічну чисту речовину, яку назвав строфантином, і встановив його глікозидну природу.

Швидкість і сила дії строфантину зробили його незмінним засобом в кардіології. Ці оригінальні властивості сприяли пошукам його замінників серед європейської флори, так як препарати строфанту, одержані із африканської сировини, були дуже дорогими.

У 1911 році із коренів одного із видів кендиря був виділений глікозид, який своїми властивостями був подібний до строфанту.

Фармакологічні і хімічні властивості цього глікозиду, який нзваний цимарином, вивчались у нас. Було встановлено, що він міститься у багатьох видах кендеря. Так була вирішена проблема одержання замінника строфанту.

Самим дивним заключенням цього пошуку було повторне дослідження згаданого раніше горицвіту весняного.

Не дивлячись на те, що перші глікозиди із дією рослини – цимарин і адонітоксин – були виділені у 1940-1947 роках групою швейцарського дослідника Рейхштейна, багато вчених думали, що можливо рослина, містить і інші глікозиди.

Вчені Харківського НДХФУ зуміли виділити і інші глікозиди, серед яких виявився і строфантин, який фігурував під назвою глікозид Б І через деякий час почалось промислове виробництво.

І тепер над дослідженням і створенням кардіотонічних засобів працюють вчені Київського медичного університету ім.. Богомольця.

ЛІТЕРАТУРА

Ю.Ф.Крилов, П.А. Смирнов. Удивительный мир лекарства”.

Л.Ю. Федоров. Рассказы о ядах, противоядиях, лекарствах и учених”.