Р е ф е р а т

Внесок українських хіміків у науку

Зміст

Вступ ..................................................................................................…................. 3

Дослідження із загальної та неорганічної хімії на Україні. ................……. 5

Відкриття українських хіміків у сфері органічної хімії. ......................….... 9

Вивчення фізичної хімії. ......................................................................…...... 13

Розвиток біохімії у наукових центрах України.

Дослідження хіміків-біологів. ……………………………………………….16

Розвиток досліджень із колодної та аналітичної хімії.

Хімічна технологія. .……………………………………………………….....19

Висновки .................................................................................................................… 21

Використана література ............................................................................................ 23

Вступ

Розвиток хімії є результатом складної, надзвичайно різноманітної за формами наукової творчості, яка відбувалася протягом багатьох століть. Хімія цікава багатством ідей, що викладені у сміливих гіпотезах, строгих теоріях і точних законах, та багатством різних людських доль.

Ми живемо у світі речовин, вони оточують нас всюди. Зміни, що відбуваються у живому організмі: народження, розвиток, старіння – все це супроводжується різноманітними перетвореннями речовин.

Хімічні перетворення використовувались людиною ще у доісторичні часи, про які майже не збереглося письмової пам’ятки. Існували у ІV ст. до н. е. “хімічні теорії”, які були межею між міфом та наукою. Багато секретів “таємного мистецтва” єгипетських жерців стали відомими грецьким філософам і вченим, серед яких: Ф. Мілетський, Анаксимандр, Геракліт Ефеський, Анаксагор, Демокріт, Платон, Аристотель. [8, 349].

Першими знаннями, пов’язаними з хімією, були відомості про властивості різноманітних матеріалів, які накопичувались у ремісників, а також інформація про одержання речовин і їхню дію на організм людини. Природничі знання ґрунтувалися на вченні Аристотеля, а в роботах тодішніх дослідників реальне тісно перепліталося з фантастичним, коло зацікавлень в основному, замикалося на описі живого світу і явищ природи.

З середини І тисячоліття до н. е. відомою стає алхімія – мистецтво перетворення металів у золото з допомогою “еліксиру мудреців” чи “філософського каменю”, на пошуки якого алхіміки витратили багато століть. Алхімія внесла значний вклад у лабораторну майстерність і техніку одержання багатьох чистих речовин. Алхіміками був підготовлений ґрунт для вивчення хімічних сполук і їх застосування у медицині та практичному житті.

У ХVІ столітті пройшла корінна перебудова алхімії. Розвивалась ятрохімія – напрямок науки, що прагнув поставити хімію служінню медицині.

У ХVІІ ст. розвивалась пневматична хімія – “хімія газу”. У кін. ХVІІ - поч. ХVІІІ ст. Виникла теорія флогістону, яка вперше пояснила окисно-відновні процеси. Вчені, які дотримувались цієї теорії вважали, що наука повинна служити розвитку промисловості. [6, 183].

Період ХVІІІ ст. є часом відкриття кількісних законів, які стали основою розвитку різних напрямків хімічної науки.

У ХІХ ст. було відрито вчення про електрони і радіоактивність, різні теорії валентності. Це століття для хімічної науки відзначається дослідженням класифікації хімічних елементів, яку систематизував у періодичну систему російський хімік Д. І. Менделєєв. Розвивалась також неорганічна хімія та сформувалась органічна.

У ХVIII ст., коли активізувалися дослідження з природознавства, почали викладати цей предмет у навчальних закладах, зокрема і на Україні – у Київській академії.

У кін. ХІХ – поч. ХХ ст. самостійні розділи галузей хімії було виділено у окремі науки: фізична, аналітична та біохімія.

1. Дослідження із загальної та неорганічної хімії на Україні.

Для формування хімії як науки на Україні необхідні були центри, якими стали університети: Львівський (1661), Харківський (1805), Київський (1834), Новоросійський в Одесі (1865), де проводилося багато досліджень у сфері хімії. Серед інших навчальних закладів важливими для розвитку хімічних наук були також Львівський політехнічний (1884) і Харківський технологічний (1885) інститути. [4, 283]. Щодо Львівського університету, то довгий час питаннями, пов’язаними з хімією тут не займалися і тому початки планомірних хімічних досягнень на Україні припадають тільки на 19 ст.

На базі університетів діяли товариства природодослідників. Існували і багатопрофільні об’єднання вчених. Таким було Наукове товариство ім. Шевченка (м. Львів). До складу Товариства входила математико - природнича секція, у виданнях якої друкувалися праці з хімії на українській мові. У 1905 р. у виданнях секції І. Я. Горбачовським вперше були викладені основи української хімічної термінології, яка повністю відповідала тодішнім вимогам.

У 1919 р. створено Академію наук України. Першим президентом Академії став Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945) – видатний природодослідник, мінералог і кристалограф, один із основоположників геохімії і біогеохімії. [3, 47]. В 1918 Вернадський вже був всесвітньо признаним авторитетом в своїй галузі і у нас продовжив дослідження початі раніше, зокрема вивчення геології діяльності живих організмів, тобто питання біогеохімії. Тут Вернадський прийшов до висновків про хибну думку про “паразитичну роль” життя, яке ніби тільки живиться соками Землі та сонячними проміннями і вводить поняття циклічних хімічних елементів, концентрація яких у вигляді корисних копалин здійснюється і за допомогою біомаси.

Перший науковий центр досліджень із неорганічної хімії знаходився у Харківському університеті. Засновником такого центру був Василь Назарович Карабін (1773 – 1842) – меценат, організатор, винахідник. Зокрема, ним створена оригінальна піч для сухої перегонки деревини, спосіб покращення видобутку селітри, відкрито креозит.

В Одесі існувала, одна із чотирьох в Російській імперії, радіологічна лабораторія, яку у 1910 р. організував Євген Самойлович Бурксер (1887 – 1965), пізніше відомий український геохімік. Основні його дослідження відносяться до геохімії гірських порід та гідрохімії; займався вивченням будови і фізичних властивостей метеоритів. [3, 36]. Є. С. Бурксер створив лабораторії, у яких під його керівництвом проводилось вимірювання радіоактивності атмосфери, вод, мінералів України і Кавказу.

В Одеській області народився С. І. Вольфович (1896 –1980), він працював в Московському інституті народного господарства. Основні роботи присвячені технології виробництва мінеральних добрив і неорганічній хімії. Розробив промислову схему одержання калійних солей, технологію