3. Вивчення фізичної хімії.

Початок сучасного періоду розвитку фізичної хімії на Україні пов’язаний з Д. П. Коноваловим, Л. В. Писаржевським, І. М. Францевичем, О. І. Бродським та іншими.

Дмитро Петрович Коновалов (1856–1929) народився у Дніпропетровській області, працював у Петроградському технологічному інституті. Основні його дослідження відносяться до хімічної термодинаміки і кінетики. Відкрив закони, які встановлюють залежність відносного складу компонентів у газовій і рідкій фазах розчинів від тиску пари і температури кипіння подвійних рідинних систем ( закони Коновалова). [2, 220]. Створив основи теорії перегонки рідких сумішей. Детально дослідив гетерогенні каталітичні процеси, вперше ввів поняття активної поверхні, сформулював уявлення про автокаталіз.

Лев Володимирович Писаржевський (1874 – 1938). В 90-х роках минулого століття він став відомим завдяки дослідженням будови пероксидних сполук. Пізніше досліджував теорію розчинів, зокрема неводних. Обчисливши більше ста констант рівноваги, Писаржевський виявив значний вплив на них розчинника (1903 – 1914); також встановив правило постійності межі добутку молярної електропровідності на в’язкість. Писаржевський висунув гіпотезу, яку пізніше експериментально підтвердив, що атоми металів розкладаються на іони і вільні електрони, а здатність металу переходити у розчин пояснюється дисоціацією металу на катіони та електрони і взаємодію утворених іонів із молекулами розчинника. [2, 347]. Писаржевський, один із перших в колишній Російській імперії, починає займатися радіохімією і показує, що б - частинки вбирають багато електронів із атомів, а під дією електронів радію (в – випромінювання) відбувається їх відновлення. Крім того, Писаржевський запропонував теорію гальванічного елемента, створив електронну теорію каталіза та вивчив дію різноманітних факторів на каталітичну активність металів.

Цікаві роботи по боротьбі з корозією і металознавству належать відомому хіміку І. М. Францевичу (1905 – 1983). Основні дослідження відносяться до електрохімії та хімії поверхневих явищ, металургії і металофізики. Ним вперше встановлено дифузійний механізм повзучості металів створена оригінальна теорія електрохімічного окислення сплавів (1936). [9, 675]. Багато робіт Францевича мали практичний характер, зокрема одержання матеріалів методом порошкової металургії, створення соціального сплаву кальцію для проектного захисту систем із питною водою який не утворював би шкідливих домішок.

У сфері радіохімії відомим українським дослідником був О. І. Бродський (1895 – 1968). В 20-ті роки він досліджував електродні потенціали. Встановив кількісну залежність електродного потенціалу від діелектричної проникності розчинника. Саме йому, одному з найвідоміших фізико-хіміків, у 30-ті роки доручили одержати важку воду. В 1934 р. важка вода була одержана методом розробленим Бродським. [2, 71].

Бродський виділив ряд важких ізотопів, застосував стабільні ізотопи для вивчення механізмів хімічних реакцій, дослідив ізотопний обмін. Актуальним по нинішній день залишається розроблений Бродським метод термодифузійного розділення ізотопів урану у парах його гексафториду. Він є автором підручника для вищої школи “ Фізична хімія”.

На Дніпропетровщині працював Володимир Андрійович Ройтер (1907 – 1973) – відомий спеціаліст в різних галузях фізичної хімії і особливо по каталізу. Він є одним з творців макрокінетики – науки про процеси переносу речовин реакторів із твердим каталізатором. Його дослідження, мають велике практичне значення.

Микола Аркадієвич Ізмайлов (1907 – 1961), працював у Харківському інституті. Основні дослідження відносяться до електрохімії розчинів. Розробив метод тонкошарової хроматографії, розвинув теорію кислотно – основних реакцій. Створив нові методи фізико – хімічного аналізу, які застосовуються до неводних розчинів та розвинув теорію дії скляних електродів.

Георгій Костянтинович Боресков (1907-1984), працював в Одеському хіміко-реологічному інституті. Основні праці присвячені каталізу. Запропонував спосіб проведення каталітичних реакцій в шарі каталізатора. Встановив дію енергії зв’язку на каталітичну активність реагуючих речовин з поверхнею каталізатора, також встановив дію реакційної суміші на тверді каталізатори і на кінетику гетерогенно – каталітичних реакцій в стаціонарних і нестаціонарних умовах. [4, 54].

Багато українських вчених, дослідження яких є важливими для хімічної науки працювали за кордоном. Серед них Володимир Олександрович Кістяківський (1865 – 1952) – один з корифеїв фізичної хімії, народився у Києві. Він одним із перших об’єднав хімічну і фізичну теорію розчинів, ввів уявлення про сольватацію іонів, зробив значні відкриття в галузі хімічної термодинаміки, створив новий напрямок – колоїдоелектрохімію. [2, 205]. Є автором плівкової теорії корозії, створив таблицю електродних потенціалів і провів дослідження в області електрохімії різних металів, розвинув методи захисту металів від корозії, вивчав електрохімію.

В Житомирі народився Анатолій Федорович Капустинський (1906 – 1960), був професором Московського хіміко – технологічного інституту. Основні його дослідження відносяться до кристалохімії, термохімії та хімічної термодинаміки. Йому належить формулювання “другого принципу” кристалохімії та рівняння для енергії кристалічної градки. [2, 190]. Вчений розвинув теорію теплоємності іонів в розчинах, розробив термохімічний метод визначення координаційних чисел іонів у водних розчинах, вивчав теплопровідність водних розчинів електролітів.

Фізична хімія на Україні широко розвивається і в останні роки, особливо в області гетерогенного каталізу, адсорбції, фото- і електрохімічних процесів, хімії розчинів, твердого тіла тощо.

4. Розвиток біохімії на Україні. Дослідження хіміків – біологів.

В Харківському університеті була відкрита перша на Україні кафедра медичної хімії. На кафедрі у 1885 – 1892 рр. працював уродженець Харкова, всесвітньо відомий біохімік О. Я. Данилевський (1838 – 1923). Ним, зокрема, розроблено метод вибіркової адсорбції на частинках колодію, за яким вченим вперше розділено амілазу і трипсин підшлункової залози (приймають активну участь у процесі травлення), встановлено, що дія цього соку на білки є гідролізом, причому процес є оборотним. [9, 182]. Данилевським також запропоновано теорію білкових молекул, згідно якої вони в основному