2. В експорті азотних добрив та інших товарних груп в 1997 – 1999 рр. відбулось значне скорочення вартісних обсягів експортних поставок (зокрема, в 1999р. в порівнянні з 1997р.: по карбаміду – на 50%, по азотним добривам в цілому – на 36%), зміна країн-імпортерів, обвальне зниження середньоекспортних цін на азотні добрива (по карбаміду з 120 $/т в 1997р. до 67 $/т в 1999р.; по аміаку – з 137 до 85 $/т). Ця тенденція свідчить про несприятливість світової кон’юнктури стосовно домінуючих продуктів, які експортуються з України в країни далекого зарубіжжя. Підвищення цін на продукцію, що містить азот в 2000 р. було пов’язане з періодичними кон’юнктурними коливаннями і змінами світового товарного ринку і не може бути порівнюване з ціновим спадом протягом попередніх трьох років. Окрім того, це не зніме проблему радикального зниження собівартості азотної продукції і проведення заходів по попередженню антидемпінгових процесів проти продукції українських товаровиробників. Аналогічні тенденції спостерігались і в зовнішній торгівлі шинною продукцією.

Визначимо основні причини, що викликали активізацію кризових процесів в галузі:

1. Зміни у внутрішній ціновій політиці (зокрема, в сфері державного регулювання) на енергоресурси (природний газ і електроенергію), результатом яких стало наближення їх цінового рівня до світового, а по деяким позиціям і перевищення його. Хімічна промисловість споживає понад 8% сукупних паливно-енергетичних ресурсів країни, які йдуть на виробничо-експлуатаційні потреби, а енергетична складова собівартості багатьох видів хімічної продукції – від 40 до 85%. Це призвело до збільшення структурної і вартісної долі енерго- і матеріалосировинної складової в собівартості продукції, яка виросла протягом 1995 – 1999 рр. до 75-78%. Це зумовило зростання цінової неконкурентоспроможності вітчизняної хімічної продукції і, відповідно, зростання частки імпорту на внутрішньому промисловому і споживчому ринку продукції.

2. Залежність від імпорту значної частини секторів хімічного комплексу України по широкому спектру мінеральної сировини і хімічних напівпродуктів, відсутність реальних змін в освоєнні вітчизняної сировинної бази через нестачу коштів, низькі темпи диверсифікації джерел імпорту сировини. В більшості виробництв залежність від імпорту перевищує 50% (за часткою в матеріальних затратах): азотних добрив – 95%, фосфорних добрив – 80%, шинної продукції – 65%, гумотехнічних виробів – 56% тощо. У багатьох товарних групах існують нераціональні зустрічні потоки імпорту і експорту, що особливо стосується нафтохімічних вуглеводнів, виробництво яких здійснюється по давальницьким схемам.

3. Збільшення фінансового тиску на собівартість продукції таких складових як затрати на утримання законсервованих або виведених з експлуатації виробництв, соціальної інфраструктури, неповна завантаженість виробничих потужностей, високі податки на виробничу діяльність, високі ставки банківських кредитів, що в сукупності призвело до збільшення постійних витрат і цін на продукцію.

Пропозиції до розв’язання проблеми

Для вирішення існуючих негараздів необхідно розробити комплексний підхід, адже багато проблем в галузі мають взаємопов’язаний характер. Для розв’язання проблеми необхідно забезпечити структурні, функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни. Цього можна досягти завдяки законодавчому, адміністративному та бізнесовому реформуванню. Податки мають виконувати стимулюючу роль і держава в перші роки може надати певні податкові пільги для найбільш перспективних підприємств для розширення ними виробництва і завоювання іноземних ринків. Необхідним також є проведення сертифікації та стандартизації продукції українських виробників за світовими стандартами якості. Доцільним є виділення державою кредитів під особливо прибуткові та надійні проекти. Ці заходи в першу чергу зможуть вирішити наступні проблеми:

- обмеженість власних інвестиційних ресурсів підприємств, які залишаються основним джерелом фінансування капітальних і фінансових вкладень. При цьому вартісні обсяги фінансування інвестиційних вкладень знижуються. Основними причинами такого стану є:

- відсутність дієвого податкового стимулювання нарощування внутрішньої бази відтворювання капіталу і ефективного використання власних інвестиційних ресурсів;

- фінансова нестабільність промислових підприємств, високий рівень товарообмінних операцій, що є причиною вилучення інвестиційних накопичень підприємств (реінвестований прибуток, амортизаційні кошти) на поповнення обігових коштів та інших нецільових напрямків використання;

- не зваженість амортизаційної політики в Україні стосовно цілей виробничого інвестування, яка більш зорієнтована на використання амортизаційних коштів як об’єкту для оподаткування ніж на технічне відновлення промислово-виробничого потенціалу;

- низький рівень залучення кредитних ресурсів. Особливо низькі обсяги залучення довгострокових кредитних ресурсів, не дивлячись на високу потребу в них і високу капіталомісткість хімічних виробництв;

- обмеженість прямих іноземних інвестицій в хімічну і нафтохімічну промисловість України, які складали станом на 01.07.2000р. $152,1 млн. за своїм характером вони є точковими і незначними за обсягами;

Таким чином, сьогодні обсяги існуючих внутрішніх і залучених інвестицій недостатні і не забезпечують навіть критичні об’єми інвестування відновлювальних процесів в більшості секторів. Для накопичення внутрішніх інвестицій необхідно знизити податковий тиск, активізувати амортизаційні накопичення і забезпечити їх цільове використання.

Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив.

Стан хімічної промисловості в Україні характеризують наступні тенденції:

- надмірність натурообмінних операцій в товарообігу хімічної продукції, які ускладнюють фінансовий стан товаровиробників і знижують обсяги бюджетних відрахувань (давальницькі схеми, бартер, взаємозаліки);

- зниження рівня завантаженості виробничих потужностей, що у більшості секторів коливається від 30% до 70%. Це призводить до понаднормового підвищення затрат енергоносіїв і матеріалів, нераціонального використання трудових ресурсів, зростання накладних затрат;

- відсутність суттєвих структурних змін в галузевому виробництві, що були б результатом введення в дію нових потужностей або їх перепрофілювання. В галузі скорочуються обсяги запровадження нових технологічних процесів.

погіршення стану виробничо-технічного потенціалу галузі, знос основних виробничих фондів досяг 49%,