Визначення вмісту хлоридної кислоти в шлунковому соку. Визначення кислотності шлункового соку є важливим методом клінічного обстеження. Як правило, кислотність шлункового соку виражають у клінічних ( умовних титри-метричних) одиницях, тобто об'ємом (у кубічних сантиметрах) 0,1М розчину лугу, витраченого на титрування 100 см3 профільтрованого шлункового соку. Одна клінічна одиниця відповідає концентрації хлоридної кислоти 1 ммоль/дм3.

У клінічному аналізі розрізняють: а) загальну кислотність: б) зв'язану кис-лотність; з) вільну хлоридну кислоту.

Загальна кислотність дорівнює сумі зв'язаної кислотності та вільної хло-ридної кислоти і в нормі становить 40—60 клінічних одиниць (кл. од.). Вміст вільної хлоридної кислоти становить 20—40 КБ. од. Зв'язана кислотність зумовлена наявністю фосфатів, хлоридів білків та інших азотистих основ.

Визначення різних видів кислотності можна провести в одній і тій самій порції свіжого шлункового соку методом нейтралізації з використанням інди-каторів з різними інтервалами переходу.

Для визначення загальної кислотності застосовують фенолфталеїн. Вільну хлоридну кислоту визначають за наявності індикатора диметилового жовтого до переходу забарвлення з рожевого у цегляно-жовте.

Методи окисно-відновного титрування (оксидиметрія)

Низку методів кількісного аналізу, що ґрунтуються на окисно-відновних реакціях, об'єднують під загальною назвою оксидиметрія. За допомогою цих методів визначають вміст відновників та окисників у розчинах.

Залежно від того, яку конкретну окисно-відновну реакцію використовують, з оксидиметрії розрізняють окремі методи: перманганатометрія (реак-ція відновлення калій перманганат} йодометрія (відновлення йолу або окиснення йодид-іона). броматометрія (реакція відновлення калій бро-мату) тощо. З перелічених методів найширшого застосування в клі-нічній та санітарно-гігієнічній практиці набули перманганатометрія та йодометрія.

У процесі окисно-відновного титрування змінюється співвідношення окисленої та відновленої форм, а отже, окисно-відновний потенціал системи згід-но з рівнянням Нернста—Петера.

Використовуючи це рівняння, можна обчислити величину окисно-відновного потенціалу для будь-якого моменту процесу титрування і побудува-ти криву титрування, що виражає залежність окисно-відновного потенціалу системи від об'єму добавленого титранту. Наприклад, у разі титрування розчину ферум (ІІ) сульфату розчином КМпО4 крива титрування має ви-гляд, зображений на рис.9. Як видно з рисунка, на початку титрування окисно-відновний потенціал дуже повільно збільшується, а біля точки екві-валентності — різко зростає (стрибок потенціалу). Різкий стрибок потен-ціалу дає змогу використовувати для визначення точки еквівалентності без-посереднє потенціометричне вимірювання або окисно-відновні (редокс-) індикатори.

У методах окисно-відновного титрування використовують два типи інди-каторів:—

індикатори, що змінюють своє забарвлення за певного значення окис-но-відновного потенціалу системи, так звані редокс-індикатори;—

індикатори, які змінюють своє забарвлення при надлишку титранту або при повному перетворенні аналізованої речовини — специфічні інди-катори.

Прикладом редокс-індикаторів є дифеніламін, який використовують для визначення деяких відновників. Якщо окисно-відновний потенціал більший за 0,76 В.

Дифеніламін окислюється до дифенібензидину, забарвленого в си-ній колір. Схематично цей процес можна зобразити так:

Із специфічних індикаторів використовують, наприклад, крохмаль, який за наявності вільного йоду утворює з ним адсорбційні сполуки, що надають роз-чину синього забарвлення.

Перманганатометрія

Метод перманганатометрії ґрунтується на реакції окиснення різних речовин перманганат-іоном, тобто робочим розчином є розчин КМпО4. Реакцію проводять у сильно кислотному середовищі в якому перманганат-іон МnО4 виявляє найсильніші оксидаційні властивості і може реагувати з більшістю відновників. При відновленні калій перманганату утворюються практично безбарвні йони Мангану(ІГ).

Для встановлення точки еквівалентності немає потреби використовувати індикатори, оскільки сам перманганат-іон інтенсивно забарвлений і надлишкова крапля титранту зумовлює рожеве забарвлення розчину. Тому титрування проводять до появи блідо-рожевого забарвлення, яке не зникає упродовж 30с.

Перманганатометрію використовують у клінічній практиці для визначення сечової кислоти, ферменту каталази, йонів Кальцію та Калію в крові, з санітарно-гігієнічній практиці — для дослідженні якості питної води та аналізу стічних вод.

Осаджувальне титрування

У методі осаджувального титрування використовують реакції, в результаті яких утворюються малорозчинні сполуки сталого складу. Найважливішими вимогами, які висувають до цих реакцій, є невелике значення добутку розчин-ності осаду та його швидке утворення.

Найширше в кількісному аналізі використовують методи, що базуються на утворенні малорозчинних галогенідів Аргентуму (аргентометрія)

Як відомо, зміну певних параметрів розчину від об'єму добавленого титранту в процесі титрування виражають за допомогою кривих титрування. Наприклад, криву аргентометричного титрування хлорид-іонів можна побу-дувати за залежністю рСІ від об'єму добавленого робочого розчину аргентум нітрату (рис. 10) У точці еквівалентності спостерігаєть-ся стрибок титрування, який дає змогу встановити кінцеву точку титрування і підібрати необхідний індикатор. Слід зазначити, що величина стрибка тит-рування залежить від значення добутку розчинності утвореної малорозчинної сполуки.

Рис.10.

Для встановлення точки еквівалентності в методі аргентометрії викорис-товують кілька типів індикаторів. Наприклад, визначення хлоридів за мето-дом Мopa проводять використовуючи як індикатор калій хромат який у точці еквівалентності утворює цегляно-червоний осад аргентум хро-мату.

Під час визначення галогенід-іонів за методом Фольгарда використовують солі Феруму(Ш), які за наявності тїоціанат-іонів утворюють комплексний ка-тіон червоного кольору.

Крім того, використовують індикатори, які здатні адсорбуватися на осаді і при цьому змінювати своє забарвлення. Наприклад, для визначення хлори-дів методом Фаянса використовують флуоресцеїн, а бромідів та йодидів — еозин.

Методи аргентометричного визначення галогені дів

Метод Мора. Цей метод визначення хлоридів і бромідів найпростіший. Як робочий розчин використовують розчин аргентуму нітрату AgNO3., який кількісно і швидко реагує з хлорид- та бромід-іонами з утворенням малороз-чинних сполук.

Точку еквівалентності визначають за допомогою калій хромату, який утво-рює малорозчинну сіль червоного кольору лише після осадження хлоридів і бромідів.

Це пояснюється тим, що характеризується більшою розчинністю, ніж AgCl і AgBr. Тід час титрування спочатку випадають осади броміду і хлориду аргентуму, а потім аргентум хромат. При цьому для