набуханні молекули розчинника проникають у твер-дий полімер і розсувають макромолекули, які внаслідок свого великого розміру повільно дифундують у розчин, що зовні виявляється у збільшенні об'єму полімеру. Набухання може бути необмеженим, коли кінцевим його наслідком е перехід полімера у .розчин, і обмеже-ним, якщо набухання не доходить до розчинення полімера. Обмежено набухають звичайно полімери з особливою, «тривимірною» струк-турою, яка відзначається тим, що атоми всієї речовини сполучені ва-лентними зв'язками. Хімічна модифікація полімерів за допомогою «зшивання» їхніх макромолекул з метою зменшення набухання полі-мера є важливою стадією в технології виробництва багатьох матеріалів (чинення сиром'ятної шкіри, вулканізація каучуку при перетворенні його в гуму).
Розчини високомолекулярних сполук мають значну в'язкість, яка швидко зростає із збільшенням концентрації розчинів. Підвищення концентрації макромолекулярних розчинів, добавляння речовин, що знижують розчинність полімера, і, часто, зниження температури при-водять до драгління, тобто перетворення сильно в'язкого, але текучого розчину в твердоподібні драглі, що зберігають форму. Розчини полі-мерів з сильно витягнутими макромолекулами драгліють при неве-ликій концентрації розчину. Так, желатин і агар-агар утворюють
1 Про природні і синтетичні Високомолекулярні сполуки і полімери драглі і гелі в 0,2—1,0% розчинах. Висушені драглі можуть знову набухати (істотна відміна .від гелів).
Драгління є важливою стадією виготовлення волокнистих матеріалів з роз-чинів полімерів. Властивості розчинів високомолекулярних сполук з підвищен-ням їхньої концентрації дедалі більше відрізняються від властивостей розчинів низькомолекулярних сполук. Це відбувається внаслідок взаємодії одна з одною ок-ремих макромолекул, що приводить до утворення надмолекулярних структур, які дуже впливають на якості виробів (волокон, пластмас) з полімерів.
Високомолекулярні сполуки, як і будь-які інші речовини, за відповідних умов можна добути у високодисперсному — колоїдному стані. Такі дисперсії полімерів
у рідинах, що їх не розчиняють, здебільшо-го у воді, називають латексами. Час-точки дисперсної фази. латексів мають фор-му, близьку до сферичної, і розміри поряд-ку 10—100 нм.
Рис. 2. Схема діалізу:
1 — внутрішній діалізований розчин;
2 — зовнішня рідина; 3 — діалізація. на мембрана (крізь її пори проходять лише низькомолекулярні речовини);
4 — шків для обертання мембрани з внутрішнім розчином.
Термін «колоїди», що означає «клеєподібні» (від грецького «кола» — клей, «еідос» — вид), виник у 1861 р., коли англійський хімік Томас Грем для розділення речовин застосував діаліз (рис. 2). Метод діалі-зу грунтується на неоднаковій здат-ності компонентів розчинів дифунду-вати через тонкі плівки — мембрани (з целофану, пергаменту, нітроцелю-лози, ацетилцелюлози). Цей метод широко застосовують для очищення колоїдних розчинів високомолекуляр-них сполук. Речовини, які не прони-кають крізь мембрану при діалізі, Грем назвав колоїдами, а речовини, здатні до діалізу,— кристалої-дами, оскільки в процесі випарювання їхніх розчинів утворювалися кристалічні осади.
Поділ речовин на кристалоїди і колоїди виявився помилковим. П. П. Веймарн, доцент Петербурзького гірничого інституту, добув ряд типових «кристалоїдів» у колоїдному стані і цим довів (1906 р.), що будь-яку речовину за відповідних умов можна добути в колоїдному стані.
У 30—40-х роках XX ст. з'ясовано хімічну природу первинних часточок обо-ротних (ліофільних) колоїдів, які виявилися макромолекулами. У зв'язку з цим від колоїдної хімії відокремилась нова хімічна дисципліна — фізична хімія висо-комолекулярних сполук. Проте через певні історичні причини спільність молеку-лярно-кінетичних властивостей ліофільних і ліофобних колоїдів, часте утворення гетерогенних структур у молекулярних колоїдах, а також існування численних ком-позицій з високомолекулярних сполук і високодисперсних систем (наприклад, гу-ми, багато лакофарбових матеріалів, склопластики, піно- і поропласти) предмет ко-лоїдної хімії трактують ширше, ніж сказано у п. 106, як фізичну хімію гетерогенного дисперсного стану речовини, високомолекулярних сполук і міжфазових поверхонь.