У зв’язку з цим ліквідність необхідно розглядати:

Отже, рівні ліквідності можуть мати часовий вимір, і не повинні бути коефіцієнтами.

З іншого боку, якісна оцінка платоспроможності може здійснюватися через рівень покриття заборгованості активами з різним ступенем ліквідності. Тобто платоспроможність повинна вимірюватися за допомогою коефіцієнтів покриття в різних формах.

Отже, на мою думку, ототожнювати якісні вимірювачі ліквідності і платоспроможності як однойменні коефіцієнти, не можна. Ті коефіцієнти, які зустрічаються в підручниках під назвами, коефіцієнтів абсолютної ліквідності, швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності, кислотного тесту) і поточної ліквідності (поточного покриття, повного покриття), потрібно називати коефіцієнтами платоспроможності. А коефіцієнти ліквідності потрібно виділити і розглядати в рамках окремої самостійної групи показників в системі аналізу фінансового стану підприємств.

Такий підхід виокремлення не є революційним і зустрічається у підручниках досить знаних авторів. Його прийняття дозволило б раз і назавжди визначитися з вірним застосуванням фінансової термінології. Це підвищило б рівень порозуміння вчених і практиків.

Розглянемо, як визначаються і використовуються зазначені поняття у найбільш знаних підручниках відповідного фахового і наукового спрямування. Не зважаючи на високу наукову розвиненість фінансового менеджменту в англо-американській школі, американські підручники майже ототожнюють поняття ліквідності і платоспроможністю [3; 174]. Зустрічаються і явні підміни понять, наприклад, „ліквідність — це спроможність компанії сплачувати в строк по зобов'язаннях і здійснювати виробничі витрати.” [18; 20]. Насправді,— це визначення платоспроможності.

У значної кількості авторів навчальних посібників підміна відбувається діалектично, коли у процесі формулювання визначення, коефіцієнтам ліквідності приписується можливість оцінювати рівень платоспроможності.

Типовим прикладом може служити визначення коефіцієнтів ліквідності у „Фінансах зарубіжних корпорацій”: „Коефіцієнти поточної ліквідності дають змогу оцінити можливості фірми у виконанні нею короткострокових зобов'язань та її платоспроможність.” [15; 127]. Тобто, автори розуміють, що насправді оцінюється платоспроможність, але вони не допускають думки про те, що під відносними показниками оцінки ліквідності можуть розумітися зовсім інші сутності. Така позиція є досить поширеною, але не домінуючою.

Канадський підручник „Фінанси” значно точніший у своїх визначеннях. Його автори констатують, що „Ліквідність активів залежить від того, як швидко і без значних втрат їх можна реалізувати”,— абсолютно точне визначення. Правда, далі вони пишуть: „Головне питання визначення ліквідності полягає в тому, чи достатньо коштів надходить у фірму, щоб вона могла розрахуватися із своїми постачальниками і кредиторами.” Це вже, практично, визначення платоспроможності, що вони і підтверджують: „По суті, коефіцієнти ліквідності вимірюють рівень платоспроможності фірми.” [12; 280].

Як бачимо, це видання розкриває суть взаємозалежностей категорій платоспроможності і ліквідності. До того ж, його автори досить принципово підійшли до назв показників, не називаючи коефіцієнти платоспроможності коефіцієнтами ліквідності, хоча у підзаголовку вони так і названі. [12; 281].

У підручнику з „Аналізу фінансово-економічної діяльності підприємства” оцінку платоспроможності автори пропонують здійснити за допомогою коефіцієнтів платоспроможності (а не ліквідності), хоча один з них все-таки називають коефіцієнтом ліквідності товарно-матеріальних цінностей. [9; 106-107]. Це свідчить про вірний науковий підхід до визначення поняття платоспроможності, але не принципову позицію щодо відповідного і послідовного використання зазначеного терміну до усіх однотипних коефіцієнтів.

Можна навести приклад і досить точного (сутнісного) підходу по відношенню до понять ліквідності і платоспроможності. Так, у книжці написаній авторським колективом вчених трьох країн (Росія, Великобританія і США), коефіцієнти платоспроможності знаходяться у відповідному розділі „Аналіз поточної платоспроможності компанії”, і в жодному місці цього розділу не зустрічається словосполучення „коефіцієнти ліквідності.” [17; 56- 59]. Так що позиція тих науковців, які стверджують, що точка зору щодо принципового розмежування інструментів оцінки рівня ліквідності і платоспроможності не заслуговує уваги, недостатньо обґрунтована.

Тому, позицію професора І.О.Бланка, я вважаю найбільш відповідною академічному підходу до використання термінології та формулювання фінансових категорій, а також сутнісному підходу щодо визначення якісних характеристик ліквідності і платоспроможності. Так, коефіцієнти покриття різними видами обігових активів поточних пасивів, називаються коефіцієнтами платоспроможності: „Коефіцієнти оцінки платоспроможності (ліквідності) характеризують можливість підприємства своєчасно розраховуватися по своїх поточних зобов'язаннях за рахунок оборотних активів різного рівня ліквідності.” В назві групи вчений зазначає в дужках слово „ліквідності”, що, без сумнівів, зроблено заради порівнянності показників з підручників інших авторів. Увесь подальший матеріал в його підручнику свідчить саме про це.

Коефіцієнти покриття не тільки можливо, але й потрібно називати коефіцієнтами платоспроможності.

На мій погляд, ті підміни понять у назвах коефіцієнтів окремих авторів існують ще й тому, що не сформовано окрему групу показників ліквідності з принципово відмінною шкалою їх вимірювання.

Отже, платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов’язання перед внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою.

Основними ознаками платоспроможності є:

а) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;

б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Про неплатоспроможність свідчать такі статті у звітності: "Збитки", "Кредити і позики, не погашені в строк", "Прострочена кредиторська заборгованість", "Векселі видані, прострочені".

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів.

Беручи загалом, можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів. Заведено вважати, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який