Перша група (П1) — найбільш строкові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) — середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).

Третя група (П3) — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

Схематично процедура порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів подана на рис. 2.2.

Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо: А1 ? П1; А2 ? П2; А3 ? П3; А4 ? П4.

При цьому, якщо виконуються перші три обов’язкові умови ліквідності А1 ? П1; А2 ? П2; А3 ? П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ? П4, яка

має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Рисунок 2.2 - Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення підсумків першої групи по активі і пасивові, тобто А1 і П1, відбиває співвідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи по активі і пасивові (А2 і П2) показує тенденцію збільшення або зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активі і пасивові для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому.

Аналіз ліквідності балансу дає досить повне уявлення про фінансовий стан підприємства з точки зору можливостей своєчасного здійснення ним розрахунків.

Основними методами аналізу балансу, які широко застосовуються в практиці господарської діяльності підприємств, є:

горизонтальний аналіз — у процесі аналізу визначають абсолютні й відносні зміни величин різних статей балансу за звітний період;

вертикальний аналіз — розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній валюті балансу, тобто вивчення структури статей активу і пасиву на звітну дату;

коефіцієнтний аналіз — за його допомогою вивчають рівень і динаміку відносних показників фінансового стану, які розраховуються як відношення величин балансових статей чи інших абсолютних показників, що їх можна одержати на основі звітності. Ці коефіцієнти порівнюються з базовими даними.

Вибір та обґрунтування системи показників для аналізу платоспроможності та методика їх розрахунку

Для оцінювання платоспроможності підприємства доцільно використовувати систему показників. Розглянемо основні з них:

1. Негайну платоспроможність підприємства характеризує коефіцієнт абсолютної платоспроможності (коефіцієнт абсолютної ліквідності, норма грошових резервів), що показує, яку частину поточної заборгованості (ПЗ) може покрити підприємство за рахунок наявних грошових коштів (ГК), еквівалентів грошових коштів (ЕГК) та поточних фінансових інвестицій (ПФІ). Поточні зобов’язання складаються з: короткотермінових кредитів банків, кредиторської заборгованості, інших поточних зобов’язань.

Показник розраховують за формулою:

(2.1)

Нормативне значення Ка.п. - 0,2-0,35.

2. Платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів характеризує коефіцієнт проміжної платоспроможності (коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт критичної ліквідності, коефіцієнт суворої ліквідності, коефіцієнт «лакмусового папірця»), який розраховується як відношення суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та реальної короткострокової дебіторської заборгованості (ДЗр) до поточних зобов’язань:

(2.2)

Цей коефіцієнт засвідчує здатність підприємства погасити свої короткострокові зобов’язання при умові отримання від короткострокових реальних дебіторів всієї суми заборгованості. Така можливість залежить від багатьох причин, і, насамперед, від швидкості платіжного документообігу. Допустиме значення цього коефіцієнту на рівні – 0,7-0,8.

3. Коефіцієнт загальної платоспроможності (коефіцієнт поточної ліквідності, загальний коефіцієнт покриття), який визначається як відношення всієї суми оборотних активів (ОА) до поточних зобов’язань:

(2.3)

Цей коефіцієнт свідчить про достатність ресурсів оборотних активів для погашення поточних зобов’язань. Критичним можна вважати значення цього коефіцієнта Кз.п. <0. Нормальний фінансовий стан підприємства тоді, коли значення коефіцієнта 1,5-2.

4. При оцінці платоспроможності крім відносних використовують також абсолютні показники. Одним із основних показників є власні оборотні кошти (ВОК). Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів (тобто активів, що мають оборотність менш як один рік). Він є розрахунковим показником і залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Величину власних оборотних коштів розраховують за формулою:

ВОК = ВК+ДЗ – НА (2.4)

Економічна інтерпретація показника полягає в тому, що він показує, яка сума оборотних коштів залишається в розпорядженні підприємства після розрахунків за короткостроковими зобов’язаннями. У певному розумінні це характеристика свободи маневру та фінансової стійкості підприємства з позиції короткострокової перспективи. У практиці фінансового аналізу цей показ-ник також називають чистими оборотними активами, робочим капіталом, функціонуючим капіталом.

5. Крім розглянутих вище фінансових показників визначається коефіцієнт, що характеризує ступінь забезпеченості поточної діяльності власними оборотними коштами (Кз). Його розраховують за формулою

(2.5)

Цей коефіцієнт показує, яка частка оборотних активів фінансується за рахунок коштів підприємства.

Значущість коефіцієнта пояснюють тим, що у фінансовому плані поточна діяльність виражається в постійній трансформації короткострокових активів і пасивів. Очевидно, будь-який актив має два джерела покриття: власні й позикові кошти. При укладанні кредитних угод і договорів постачання кредитори завжди звертають увагу на кредитоспроможність контрагента, у тому чис-лі з позиції забезпеченості наданого кредиту (товарного, комерційного, банківського) власними коштами постачальника (одержувача коштів). Чим вища частка власних коштів позичальника в покритті оборотних активів, тим безпечнішим для кредитора є укладання кредитних