заміна ущільнювальних елементів із спижів високоякісними термотривкими полімерними матеріалами типу графелон [4; 5; 6; 7].

До синтетичних мастил з високими протизносними та протизадирними властивостями відносять:

низькомолекулярні Orites-88 DS (ELF, Франція);

високомолекулярні Orites-210DS (ELF,Франція) із співвідношенням оксидів етилену і пропілену 72,8:27,2 (аналог цієї оливи Лапрол 2502-2-70);

Breox CL 1300, Breox CL 1400, Breox CL 660 без присадки і з присадками Breox PC 1314, Breox PC 1315, Breox PC 1316 (British Petroleum Co.);

Syntheso D 201, Syntheso D 201 N(з присадкою), Syntheso D 202 (Bochaco, Klьber, ФРН);

низьков’язкі Ucon 75 H1400, Ucon РЕ-159 і високов’язкі Ucon РЕ-320, Ucon РЕ-350 (Union Carbide, США);

EXD 62/152H, EHD62/152 H із співвідношенням оксидів етилену і пропілену 48:52 (Mobiol-Oil, США);

високов’язкі Polyol LG-56.

Полігліколеві оливи, порівняно з нафтеновими, мають такі переваги:

практично не розчинні в етилені, при їх насиченні етиленом в’язкість та інші гідродинамічні, протизадирні та протизносні властивості не змінюються;

мають високі адгезійні і адсорбційну властивості до поверхні металів, добре змочують їх поверхні, утворюючи на них міцні граничні шари, що визначає їх високі протизадирні і протизносні властивості;

мало змінюють в’язкість з підвищенням тиску; при високих тисках (декілька тисяч атмосфер) їх в’язкість не збільшується настільки, щоб канали для проходу оливи в циліндрах і трубопроводах стали б непрохідними для оливи і створювались б додаткові труднощі для роботи лубрикаторів;

мають високу в’язкість і пологу в’язкісно-температурну характеристику (їх в’язкість знижується в меншій мірі, ніж для олив мінеральної групи).

Крім того, за даними фірми Esslingen строк роботи ущільнювальних елементів при мащенні полігліколевими оливами в 3-5 разів більший і зростає від 1000-4000 год. для нафтенових і полібутенових олив до 5000-15000 год. для полігліколевих олив, а за даними фірми ELF витрати на 1 т товарного поліетилену при переході від мащення нафтеновими оливами до полігліколевої Oirtes 210 DS знизилися від 3-4 до 1 кг/т.

Разом з тим попадаючи в кінцевий продукт – поліетилен, полігліколеві оливи знижують стійкість поліетилену до теплового старіння і фотоокисних процесів, органолептичні показники і електроізоляційні властивості.

Одним із перспективних напрямків створення новітніх полімер-олігомерних композицій може бути використання систем з компонентами, здатними утворювати кооперативно зв’язані комплементарні структури. В таких бінарних системах властивості індивідуальних компонентів втрачаються і утворюються структури з комплексом нових специфічних властивостей [13].

У роботі [13] досліджено особливості процесів термодеструкції поліакрилової кислоти (ПК) і поліетиленгліколю (ПЕГ-9), здатних до кооперативної міжмолекулярної взаємодії та бінарних систем на їх основі. Встановлено, що в бінарній системі ПК-ПЕГ-9 (6:1) з підвищенням температури до 400 оС за рахунок взаємного впливу компонентів відбувається міжмолекулярна дегідратація, що супроводжується полімер аналогічними перетвореннями. Суттєвий взаємовплив полімерної і олігомерної складових на процеси термічного розкладання бінарної системи на основі ПК-ПЕГ-9 відносно індивідуальних речовин, обумовлений, вірогідно, утворенням міжмолекулярних комплексів.

У результаті проведених методом мас-спектроскопії досліджень [14] показано, що процес термодеструкції індивідуальної полікислоти проходить у дві стадії при 240 і 360 °C, а поліетиленгліколів – в одну, незалежно від їх молекулярної маси. Зі збільшенням ступеня полімеризації температура термічного розкладання олігомеру значно підвищується в порівнянні з низькомолекулярним (ПЕГ-9). Термодеструкція більш високомолекулярного поліетиленгліколю (ПЕГ-115) проходить зі значно вищою загальною питомою інтенсивністю виділення летких і більш широким спектром утворення їхніх масових чисел. Незалежно від величини молекулярної маси олігомеру з найбільшою питомою інтенсивністю утворюється йон з масовим числом m/z 45.

В останні роки ведуться інтенсивні дослідження заміни мінеральних і синтетичних гідравлічних олив на негорючі водовмісні оливи [15]. Умовам вогнебезпечності найкраще відповідають водовмісні і фторвуглеводневі оливи.

Фторвуглеводневі оливи крім такої важливої властивості, як вогнебезпечність, володіють високою термічною стабільністю і хімічною інертністю і, як правило, нетоксичні. Однак через відносно високу ціну і дефіцитність застосування фторорганічних олив обмежене. В зв’язку з цим все більший розвиток отримують водно-гліколеві оливи.

Водно-гліколеві оливи складаються в основному з чотирьох компонентів:

вода (35-50%) забезпечує вогнебезпечність;

гліколь (найчастіше етиленгліколь) забезпечує низькотемпературні властивості;

полігліколь (розчинний в воді) змінює в’язкісні властивості;

присадки (інгібітори корозії, протизносні, антипінні, буферні та ін.) забезпечують необхідні експлуатаційні властивості олив.

Значною перешкодою широкому використанню водно-гліколевих олив на основі етиленгліколю в трибомеханічних системах є його висока токсичність. В зв’язку з цим в роботі [15] пропонують використовувати в якості гліколю пропіленгліколь, який дозволяє гомогенізувати незмішуючі компоненти і сприяє розчиненню речовини як гідрофільного, так і гідрофобного типу.

Перспективними полігліколями є лапроли [15]. Вони уявляють собою водорозчинні поліетери – гідроксилвмісні олігомери. Тому застосування лапролів, які добре розчиняються в воді і в більшості органічних розчинників, представляє беззаперечний інтерес.

Четвертим компонентом водно-гліколевих олив є присадки, які забезпечують необхідні експлуатаційні властивості. Серед великої кількості присадок в першу чергу слід відмітити комплекс антикорозійних і антипінних присадок в складі: суміш 0,2% амінів, 1,5% бензотриазолу, 0,1% бензойної кислоти, 1,5% триазолу, 2% триетаноламіну і 0,01% проксанолу ЦЛ-1.

Змінюючи концентрацію води, моногліколю і полігліколю, можна отримати водно-гліколеві оливи з різними фізико-хімічними показниками.

Не дивлячись на широкі можливості модифікації пористих матеріалів, які застосовують в якості вальниць ковзання, введенням у склад протизносних і антифрикційних присадок (сірки, фосфору, цинку, графіту і т. і.), доволі перспективним напрямком вважається просочування пористого каркасу мастильними матеріалами [16].

Просочування сприяє значному підвищенню ефективності самозмащування, ніж введення різних присадок в склад матриці.

Найпоширенішими матеріалами для просочування є мінеральні оливи. Підвищення ефективності самозмащування цих матеріалів досягається введенням дрібнодисперсних полімерів, загущуючих олив, трибополімероутворюючих присадок. Однак введення дисперсних полімерів і загущуючих присадок при великих навантаженнях може погіршувати самозмащуваність через зменшення транспортуючої здатності оливонаповнених капілярів в результаті підвищення в’язкості середовища.

У роботі [16] досліджено