Агрохімія

Розвиток агрохімії в Україні.

Дослідження з вивчення умов росту і розвитку рослин в Україні розпочалися у XVIII ст., коли був організовані так звані «аптекарські городи» та акліматизаційні сади. Перший такий город було відкрито в Лубнах у 1721 р., який згодом переріс у Лубенську станцію лікарських рослин, що існує і нині.

Значний вплив на розвиток агрохімічних досліджень в Україні мало створення протягом 1881-1892 рр. 34 дослідних полів під керівництвом активного організатора дослідної справи, професора Харківського університету А.Є. Зайкевича (1842-1931), завзятого дослідника і невтомного експериментатора, який одним із перших установив, що чорноземи, незважаючи на високий вміст гумусу, добре реагують на внесення мінеральних добрив. Він перший запропонував вносити в рядки на посівах цукрових буряків добрива, вивчав залежність урожайності різних сортів рослин від удобрення, обробітку грунту та інших факторів. Організовані ним дослідні поля діяли тривалий час і сприяли розвиткові сільськогосподарської науки в Україні. Закладені тут у 1898 р. досліди з беззмінними посівами озимого жита тривають і в наш час.

У 1886 р. засновано Немерчанську сільськогосподарську дослідну станцію, яка в 1956 р перейменована на Вінницьку державну сільськогосподарську станцію. У 1888 р. організовано Деребчинське дослідне поле на Поділлі, ініціатором створення якого був професор Київського університету С.М. Богданов, а першим директором – відомий засновник дослідної справи в Україні вчений-агроном В.Г, Ротмістров. Тоді ж були організовані Морочанське, Новоталзьке, Херсонське та інші дослідні поля.

На початку ХХ ст. в Україні організовано нові дослідні установи, в програмі досліджень яких важливе місце займали питання ґрунтознавства та агрохімії: в 1904-1905 рр. – Верхньо-Дніпровське і Роменське дослідне поле; в 1914 р. – Уманську селекційно-дослідну станцію та ін. протягом цього періоду створено понад 25 сільськогосподарських наукових установ. Важливого значення набули колективні досліди, що організовувалися сільськогосподарськими товариствами, повітовими земствами, дослідними полями та дослідними станціями. Особливо широкого розмаху набули колективні досліди в Катеринославській, Київській, Полтавській, Чернігівській та інших губерніях.

Для керівництва дослідною роботою у колективних дослідах було створено три мережі сільськогосподарських дослідних установ під керівництвом визначного організатора дослідної станції Б.М. Рождественського (1874-1943), який розробив методи польових досліджень із сільськогосподарськими культурами, вивчав дію суперфосфату та селітри на врожайність цукрових буряків, безпосередньо завідував Катеринославською мережею дослідних установ.

З метою налагодження методичного керівництва дослідною роботою Київської мережі в 1912 р. було відкрито Миронівську дослідну станцію (тепер Миронівський інститут пшениці ім.. В.М. Ремесла).

Третьою мережею дослідних установ була Подільська, що мала в своєму розпорядженні відкриту в 1904 р. контрольно-насіннєву і дещо пізніше низку хімічних лабораторій. Тоді в Україні було 18 сільськогосподарських дослідних станцій і 33 дослідних поля. У цей період українські вчені працювали особливо плідно.

М.А. Єгоров (1879-1942) – перший директор сумської дослідної станції – вивчав живлення сільськогосподарських культур зольними речовинами, досліди роль фосфору в живленні рослин, розробив методи застосування фосфорних добрив на різних типах грунтів. У 1915-1942 рр. працював професором Харківського сільськогосподарського інституту.

Е.П. Вотчал (1864-1937) створив школу фізіологів в Києві. Понад 40 років працював професором сільськогосподарського інституту, вивчав проблеми руху води і пасоки в рослинах та фізіологію розвитку цукрових бурків.

К.Д. Глінка (1867-1927) – завідуючий кафедрою ґрунтознавства в Ново-Олександрівському сільськогосподарському інституті (нині Харківський державний аграрний університет), академік, президент Міжнародного товариства ґрунтознавців, автор численних праць із ґрунтознавства та багатьох ґрунтових карт.

К.К. Гедройц (1872-1932) – ґрунтознавець, агрохімік, президент Міжнародної асоціації ґрунтознавців, основоположник вчення про вбирну здатність грунтів, перший висловив гіпотезу про осолоділість грунтів Дніпровської впадини. Протягом 1918-1929 рр. завідував агрохімічним відділом Носівської дослідної станції, де розробив пропозиції з методики боротьби із солончаками і солонцями, які стали основою подальшого розвитку діяльності Носівської і Макіївської дослідних станцій.

О.Н. Соколовський (1884-1959) розробив теоретичні основи природи колоїдної частини грунту, запровадив у виробництво засоби поліпшення агро виробничих властивостей солонців, доклав багато зусиль до підготовки кадрів та вдосконалення системи вищої сільськогосподарської освіти.

У 20-30-х роках ХХ сторіччя відбувається подальше розширення мережі сільськогосподарських наукових установ. Відкриваються Миколаївська дослідна станція садівництва, Білоцерківська селекційно-дослідна станція цукрових буряків, Устимська дослідна станці та ін.

Наприкінці 30-х – на початку 40-х років в Україні було відкрито ще майже 30 сільськогосподарських наукових установ, переважно науково-дослідних інститутів. Серед них Український НДІ ґрунтознавства та агрохімії у Харкові (тепер носить ім’я О.Н. Соколовського), який розгорнув дослідження з питань регулювання хімічних умов родючості грунту, поновлення структури фізичних і біологічних властивостей, вапнування кислих та гіпсування солонцюватих і солончакуватих грунтів; Науково-дослідний інститут цукрових буряків у Києві, український НДІ зернового господарства в Дніпропетровську, які почали роботи з вивчення ефективних норм , форм і способів застосування добрив під цукрові буряки та висадки, зернові та інші культури.

Вагомий внесок з теорії і практики родючості грунтів, ефективного використання макро- і мікроелементів, біологічної дії створення нових видів добрив зробили П.А. Власик, О.М. Грінченко, Г.С. Гриць, Т.Т. Демиденко, М.К. крупський, О.М. Можейко, А.В. Мандрик, І.Л. Колоша, Ф.П. Макціїв, С.С, Рубін, М.Г. Холодний, М.М. Шкварук та ін.

І.Л. Колоша (1896-1970) вивчав дію органічних та мінеральних добрив, розробив схему удобрення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних зон України.

О.М. Грінченко (1904) вивчав взаємодію природних факторів родючості гуртів і їх вплив на врожай та якість сільськогосподарських культур. Працюючи ректором Харківського інституту, багато уваги приділяв підготовці кадрів.

А.В. мандрик (1921-1974) детально дослідив органо-мінеральне живлення рослин, розробив технологію виготовлення змішаних компостів, вивчав взаємодію між бульбочковими бактеріями і бобовими рослинами.

П.Д. попович (1927-1989)