Опанувати методики якості похідних гетероциклічних сполук

Курсова робота

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………. 3

І. Теоретична частина………………………………………………………….. 6

1.1. Загальна характеристика, класифікація, властивості, методи аналізу, особливості зберігання та застосування похідних імінодибензилу, азациклоалкану ЗН-1,4-бенздіазепіну, бензтіодіазину і бензтіадіазепіну…. 6

1.2. Лікарські препарати, які відносять до похідних бенздіазепіну, бензтіодіазину. Фізичні і фізико-хімічні властивості, вимоги до якості і методи аналізу. Особливості зберігання та застосування…………………… 27

1.3.Фармакопейний аналіз гетероциклічних речовин,

похідних бензотіадіазину, бензодіазепіну…………………………………… 34

II. Експериментальна частина………………………………………………… 40

2.1.Експрес-аналіз лікарських форм………………………………………….. 40

2.2. Лікарські форми аптечного та заводського виготовлення………........... 42

Висновок……………………………………………………………………….. 46

Література…………………………………………………………………….... 47

Додатки……………………………………………………………………….... 48

ВСТУП

Продукція, яка виробляється фармацевтичною промисловістю, повинна відповідати вимогам, викладеним у спеціальних документах. Основним документом, що нормує якість лікарських засобів, є Державна фармакопея (національна).

Державна фармакопея України — це правовий акт, який містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті (монографії), а також методики контролю якості лікарських засобів.

ДФУ має законодавчий характер. ЇЇ вимоги, висунуті до лікарських засобів, обов'язкові для всіх підприємств і установ України, що виробляють, зберігають, контролюють, реалізують і застосовують лікарські засоби, незалежно від форм власності.

У курсовій роботі наведено аналіз лікарських речовин, похідних гетероциклічних сполук: імінодибензилу, азациклоалкану ЗН-1,4-бенздіазепіну, бензтіодіазину і бензтіадіазепіну.

Кожен лікарський засіб викладений в курсовій роботі за єдиним планом: спочатку дається загальна характеристика, фізико-хімічні властивості, способи здобування, реакції та методи підтвердження тотожності, випробування на чистоту, найбільш широко вживані методи кількісного визначення, особливості умов зберігання, фармакологічна дія та застосування в медичній практиці. При цьому найбільшу увагу приділено сучасним лікарським засобам і методам їх дослідження.

Методики викладено відповідно до вимог діючої науково-технічної документації (НТД). Наведено також нефармакопейні реакції, які часто використовуються у фармацевтичному аналізі.

Актуальність: Володіння методиками фармакопейного аналізу лікарських речовин; встановлення тотожності, контроль чистоти (встановлення допустимих меж домішок) і кількісного визначення лікарських речовин – буде необхідне в практичній діяльності провізора.

Мета: Опанувати методики якості похідних гетероциклічних сполук: імінодибензилу, азациклоалкану ЗН-1,4-бенздіазепіну, бензтіодіазину і бензтіадіазепіну.

Завдання дослідження: висвітлити методи синтезу органічних лікарських речовин, ідентифікації та перевірки на чистоту, визначення кількісного визначення органічних лікарських речовин, похідних гетероциклічних сполук: імінодибензилу, азациклоалкану ЗН-1,4-бенздіазепіну, бензтіодіазину і бензтіадіазепіну.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДФУ – державна фармакопея України;

УФ – спектр – ультрафіолетова спектроскопія;

ІЧ – спектр – інфрачервона спектроскопія;

К – коефіцієнт поправки;

V1 – кількість титрованого розчину в надлишку, мл;

V2 – кількість титрованого розчину, витраченого на титрування, мл;

Т –титр титрованого розчину, г/мл;

мн – маса наважки, г;

S – стехіометричний коефіцієнт;

Мм – молекулярна маса досліджуваної речовини;

См – молярність титранту;

VT – об’єм титрованого розчину, мл;

ЛЗ – лікарський засіб;

ЛФ – лікарська форма;

АНД – аналітично-нормативна документація;

ВЕРХ – високоефективна рідинна хроматографія;

Т пл. – температура плавлення.

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1. Загальна характеристика, класифікація, властивості, методи аналізу, особливості зберігання та застосування похідних імінодибензилу, азациклоалкану ЗН-1,4-бенздіазепіну, бензтіодіазину і бензтіадіазепіну

Азепін — семичленний гетероцикл з одним атомом азоту, діазепін — з двома атомами азоту, тіазепін включає атом азоту і атом сірки. Розташовані в молекулі діазепіну і тіазепіну атоми азоту і сірки по відношенню один до одного, як правило, в положеннях 1,4 або 1,5:

Азепін і діазепін є структурною основою багатьох створених в останні десятиліття лікарських речовин.

Похідні азепіну, діазепіну і тіазепіну по хімічній структурі є системами, що конденсують, з одним або двома бензоловими циклами. По хімічній структурі і характеру фармакологічної дії вони можуть бути розділені на декілька груп.

Перші нормотимічні засоби були виявлені серед похідних дибензоазепіну (I). Схожість в хімічній структурі і фармакологічній дії з антидепресантами дибензоазелінового ряду мають похідні 10,11-дигідродибензоциклогептену (II). Високоефективні транквілізатори знайдені у ряді похідних бензодіазепіну (Ш).

Аналогічною фармакологічною активністю володіють похідні дибензодіазепину (IV), що володіють сильною нейролептичною і седативною дією і триазолобензодіазепіна (V), — високоефективні транквілізатори.

Присутність в молекулах похідних бензотіазепіну атома сірки замість азоту (на відміну від похідних бензодиазепіну) міняє характер фармакологічної дії. Бензотіазепіни (VI), створені в 1977 г, є однією з груп антагоністів іонів кальцію, а також гіпотензивних і антиаритмічних засобів [4].

Похідні дибензоазепіну

Азепін здатний утворювати системи, що конденсують, з ароматичними циклами:

Одним з представників похідних дибензоазепіна є карбамазепін.

Carbamazepine — карбамазепін

Його синтез здійснюють з о-нітробензилхлориду. На отриманий дибензоазепін діють хлорангідридом карбамінової кислоти:

(1.1.1)

По фізичних властивостях карбамазепін є кристалічною речовиною практично нерозчинне у воді і ефірі, помірно розчинне в етанолі, легко розчинне в пропиленгліколі і хлороформі.

Властивості. Білий або жовтувато-білий кристалічний порошок без запаху.

Т пл. 183-193°С

Ідентифікація.

Використовують ІЧ-спектр, знятий у вазеліновому маслі в області 4000-400 см1, який повинен повністю збігатися з положенням і інтенсивністю смуг поглинання на малюнку спектру, що додається до ФС. УФ-спектр розчину карбамазепина в етанолі в області 220-350 їм повинен мати максимуми поглинання при 238 і 285 ним і мінімум поглинання при 257 ним.

Карбамазепіна встановлюють також по кольоровій реакції з азотною кислотою; нагрівання розчину на водяній бані приводить до появи оранжево-червоного забарвлення. Дія ультрафіолетового випромінювання (з довжиною хвилі 365 нм) на кристали карбамазепіну викликає інтенсивне синє свічення. Розчин карбамазепіну в концентрованій сірчаній кислоті після нагрівання на водяній бані забарвлюється в оранжево-червоний колір.

Випробування на чистоту встановлюють методом ТШХ наявність домішки імінодибензилу. Випробування виконують на пластинках Силуфол УФ-254, свідок — СОВС домішки, проявник — 0,5%-ний розчин дихромату калія.

Кількісний вміст карбамазепіну визначають методом УФ-спектофотометрії в максимумі поглинання (285 нм), використовуючи як розчинник етанол. Розрахунки ведуть по заздалегідь встановленому питомому показнику поглинання (490).

Зберігають карбамазепін за списком Б, в щільно укупореній тарі, в сухому, захищеному від світла місці.

Застосовують як протисудомний і протиепілептичний засіб всередину у вигляді таблеток по 0,2 р [4].

Похідні 10,11-дигідродибензоциклогептену

Схожим по хімічній структурі з