визначенні концентрації досліджуваної речовини мінімальна, коли оптична густина досліджуваного розчину рівна 0,44. Практично хороші результати одержуються при оптичній густині від 0,2 до 1. Значення молярних коефіцієнтів поглинання різних сполук міняються від сотої долі одиниці до 100000. Оптична густина розчинів прямопропорційна молярному коефіцієнту поглинання, тому при товщині шару приблизно 1 см для речовин з високим молярним коефіцієнтом поглинання потрібно брати розбавлені розчини, щоб оптична густина розчину була в межах 0,2-1.
Вибір довжини хвилі поглинаючого випромінювання при електрофотометричних вимірюваннях.
Вимірювання оптичної густини аналізованого розчину потрібно проводити при довжині хвилі, яка відповідає максимуму поглинання вимірювання.
Якщо досліджувана речовина володіє декількома смугами поглинання, то необхідно взяти смугу, для якої коефіцієнт поглинання найбільш високий:
dD D
___ = 2 , тобто ___ = 2,
dC C
Із цього рівняння випливає, що з вимірюванням концентрації С зміна оптичної густини D тим більша, чим вищий молярний коефіцієнт поглинання досліджуваного розчину. Найбільше значення знаходиться при довжині хвилі, яка відповідає максимуму поглинання випромінювання розчинів визначуваної речовини; отже, вимірювання оптичної густини розчину потрібно проводити при цій довжині хвилі ( максимальне).
Помилка при визначенні концентрації в даному випадку буде найменша.
При спектрометричному вимірюванні монохроматичного світла концентрації максимальне виділяється з допомогою моногроматографа. При колориметричному вимірюванні тільки приблизно виділений світлофільтр потрібна область спектра. Максимальне пропускання світлофільтра повинне лежати в області спектра, яка відповідає максимальному поглинанню аналізованої речовини.
Список використаних джерел
Білявський Г.О., Падун Н.М., Фурдуй Р.С. Екологія. – К.: Либідь, 1995. – 367 с.
Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. Навчальний посібник. – К.: МАУП, 1996. – 302 с.
Кучеревий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 499 с.
Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2000. – 203 с.
Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 248 с.
Охрана окружающей среды. Под редакцией К.В.Белова. – М.: Высшая школа, 1991. – 319 с.
Калабіна Л.В., Набиванець. Б.Й., Сухан В.В. Аналітична хімія природного середовища. – К.: Либідь, 1996. – 302 с.
Джигирей В.С,, Сторожук В.Н., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. – Львів: Афіша, 2000. – 267 с.
Крешков Л.П. Основы аналитической химии. В 3 томах. – М.: Химия, 1970. – Т3 – 456 с.
Крешков А.Б., Ярославцев А.А. – Курс аналитической химии. Количественный анализ. – М.: Химия, 1982. – 415 с.
Барашков К.М., Ольшанова К.М., Пискарева С.К. Аналитическая химия. – М.: Химия, 1980. – 340 с.
Бабко А.К., П'ятницький І.В. Кількісний аналіз. – К.: Вища школа, 1974. – 243 с.
Жаровський Ф.Г., Пилипенко А.Т., П'ятницький І.В. Аналитическая химия 2 изд. – К.: Высшая школа, 1982. – 274 с.
Лурье Ю.Ю. Унифицированные методы анализа вод. – М.: Химия, 1973. – 543 с.
Морсанова С.А., Николаева Е.Р., Ушакова Н.Н. Пособие по аналитической химии. – М.: Издательство Московского университета, 1978. – 206 с.
Чернобаев И.Б. Химия окружающей среды. – К.: Вища школа, 1990. – 319 с.
Федоров А.С. Аналітичні реакції та хімічний аналіз. – Чернівці: Рута, 1997. – 120 с.
Корешнан И.Ш. Аналитическая химия малых концентраций. 2-е изд. – М.: Химия. 1966. – 167 с.
Клячко Ю.А., Шапиро С.А. Курс химического количественного анализа. – М.: Госхимиздат, 1960. – 700 с.
Алексеев В.Н. Количественный анализ. – М.: Госхимиздат, 1960. – 594 с.
Золотов Ю.А. Очерки аналитической химии. – М.: Химия, 1977. – 238 с.
Бончев П.Р. Введение в аналитическую химию. – Львов.: Химия, 1978. – 495 с.
Васильев В.П. Аналитическая химия. – М.: Высшая школа, 1989. – 701 с.
Пилипенко А.Г. Пятницкий И.В. Аналитическая химия. – М.: Химия, 1990. – 845 с.
Ципювач И.К. Курс аналитической химии. – М.: Высшая школа, 1977. – 492 с.